Програма
Проект “Розмова Про кордони” започаткований у 1997 році у рамках культурного
обміну між містами-партнерами Львовом та Фрайбургом. Відбувся ряд міжнародних
зустрічей у Фрайбурзі (1997) та Львові (1998). У травні 2001 року у Львові
та Перемишлі проходила міжнародна конференція на тему майбутнього східного
кордону ЕС та його наслідків для Польщі та України.
З”явилася низка спеціальних чисел: два двомовних № 11 та 12, та одне
чотиримовне число № 20 на цю тему.
У Львові проект реалізує НГО “Незалежний культурологічний часопис “Ї”
за підтримки Фонду Гайнріха Бьолля (Берлін), у Фрайбурзі Товариство Схід-Захід
Зюдбаден у співпраці із Фрайбурзьким міським управлінням культури.
Актуальність: тема федералізму в Україні не є академічною, вона є результатом
цілком конкретної проблеми. У випадку Львова: міські та обласні структури
фактично не мають можливості самостійно діяти, в тому числі і у галузі
транскордонної співпраці. У більшості випадків, централістська влада пострадянської
держави Україна визначає адміністративні та політичні шляхи через Київ,
де насправді відсутнє уявлення про реалії західного прикордонного регіону,
і панують упередження щодо федералістичних чи регіоналістичних тенденцій.
Ці упередження пов’язані із наступними побоюваннями:
Перше упередження – це радянський рудимент, страх перед регіональною
чи локальною самостійністю, яку таврували як “Вандею”, “націоналізм”,
“сепаратизм”, результат діяльності класового ворога і спробу применшити
роль центральної московської влади. Будь-які спроби у цьому напрямку жорстоко
переслідувалися. Така самостійність суперечила догматичному егалітарному
радянському порядку та принципові тотального контролю, вірними якому були
держава і партія. Цю аргументацію ще сьогодні використовують численні
ліві партії та “партії влади”.
Праве крило політичного спектру побоюється за тендітну і “юну” українську
державність. Всі націоналістично орієнтовані партії висловлюють своє обурення
з приводу “сепаратиських” спроб в Криму, Донбасі або на Закарпатті і виступають
за абсолютну концентрацію влади у новій національній державі в українській
столиці.
В перші роки української незалежности зазнали поразки в силу вище описаних
упереджень всі спроби перевірити на можливість їх реалізації в Україні
федерелістичні ідеї США чи Західної Европи. Проте ситуація змінилась.
Чимраз очевиднішим стає, що “Партія влади” інструменталізувала ці страхи
з метою утримання влади. Коли десь з”являються нібито сепаратистські тенденції,
насправді часто це тенденції демократизації, елементи місцевого та регіонального
самоврядування, транскордонна співпраця, плекання регіональних особливостей.
У Галичині дискусія про розвиток певної регіональної самостійності та
введення в українську політику федералістичних елементів є наслідком дискусії
про майбутній східний кордон ЕС. Націоналістичні політики із Західної
України побачили, що “партія влади” у Києві не проявляє жодного розуміння
проблем західного українського прикордонного регіону, більше того, займає
амбівалентну позицію стосовно ЕС і таким чином сприяє інсталяції “жорсткого”
кордону. Саме тому вони та разом з ними представники мас-медіа з цього
регіону цікавляться демократичними моделями західно-европейської та американської
традиції, застосування яких в Україні, дозволило б провадити більш самостійну,
відповідальну і транскордонну політику в інтересах різних українських
регіонів.
Це означає, що розпочинається серйозна дискусія.
В рамках партнерства між Львовом та Фрайбургом, як продовження проекту
“Розмова про кордони” у вересні у Фрайбурзі відбувся семінар про:
- Переваги та недоліки німецького федералізму
- Переваги та недоліки французького централізму
- Федералізм у ЕС
- Неможливість застосування моделі “Confederatio Helvetica”
- Регіоналістичний транскордонний рух 70 років, який привів до того,
що на противагу ідея Шарля де Голля “Европа націй” з”явилася формула
“Европи регіонів”
|