Музей дерев’яної скульптури у Львові (Митна пл.2) володіє найбагатшою
колекцією творів Пінзеля в Україні. Скульптури виставлено сьогодні у різних
містах Західної України (Тернопіль та інш...). 13 та 14 вересня у Львові
було організовано міжнародну конференцію.
У 2007 році було видано дві книги: одна - Бориса Возницького, Директора
Національної художньої галереї м.Львова, побачила світ англійською, польською
та українською мовами у видавництві Bosz ; інша - книга Тараса Возняка
англійською та українською мовами.
Звідки походить Георг Пінзель, знаний на ті часи у Галичині художник,
якого знову відкривають сьогодні після 300 років забуття в Україні та
в Європі?
Це залишається невідомим і сьогодні. Пінзель – це загадка.
Близько 1740 року у Бучачі серед близького оточення Миколи Потоцького
з’являється скульптор: як його звали? Пінзель, Ян Жорж Пельзе, Джіовані
Джорджіе Позі? У травні 1751 року у Бучацькому соборі він бере шлюб з
вдовою Маріаною Єлизаветою Кейтовою. У жовтні 1762 року, Єлизавета знову
(втретє) одружується: значить Іоан Пінзель вже помер. Дата народження
як і дата смерті залишаються невідомими донині.
Це рідкий випадок, коли зберіглася значна кількість робіт митця, про
якого майже нічого не відомо. Колекція складається виключно з робіт зрілого
майстра, роботи раннього періоду залишаються невідомими...
Художник створював свої основні творі у співпраці з архітектором Бернаром
Меретеном (?-1759): собор Святого Жоржа в Львові, збудований у 1744-1780,
Ратуша та церкви Бучача (Тернопільська обл.) та Городенки. Роботи Пінзеля
можна побачити у Годовиці (Львівська область), Монастирській, Чорткові
та в інших містах України: роботи часто підписані “приписується Пінзелю
або Пінзель (?)”
Деякі спеціалісти вважають, що Пінзель добре знав творчість Мікеланджело,
намагаючись навіть конкурувати з великим італійцем (1475-1564), у творах
якого відчувається вплив Греції... Але у роботі Пінзеля Абрахам присутні
семітські риси. Існує також припущення, що Пінзель мав італійське або
швейцарське походження, яке базується тільки на тому, що обличчя його
скульптур не мають слов’янських рис...
Формально творчість Пінзеля можна віднести до пізнього рококо, та навіть
бароко. Вона характеризується рухом, емоційною міццю... Сьогодні експресивність,
життєствердження його скульптур вражають. Пінзель часто ігнорує анатомію:
його персонажі мають неприродньо покручені пальці, непропорційні тіла.
У 2005 році у Львівському видавництві “Центр Європи” вже видало книгу
Бориса Возницького, присвячену Миколі Потоцькому, Бернару Мертену та Пінзелю
:
14 грудня 2007
Завершується рік Пінзеля – «українського Мікеланджело»
Галина Добош
Івано-Франківськ, 14 грудня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Три обласні ради:
Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська — проголосили цей рік роком
Іоанна Георга Пінзеля, скульптора світової слави, який у 18 столітті жив
і творив у цих областях. Книга про нього визнана «Кращою книгою року в
Україні». Його скульптури змогли побачити чимало галичан. І відкрити для
себе це ім’я.
Він прийшов з нівідкіля, він пішов у нікуди – так кажуть про Іоанна Георга
Пінзеля. Ніхто достеменно не знає, де він народився, де вчився ремеслу,
як доля закинула в Україну, де похований. Він робив скульптури і вівтарі
для храмів Городенки на Івано-Франківщині, Бучача, Монастирська на Тернопільщині,
Годовиці і собору Святого Юра у Львові. Його називали слов’янським Мікеланджело.
Це українська історія, українське мистецтво.
Підприємець Василь Бабала, хоч і корінний бучацький чоловік, для себе
Пінзеля відкрив лише чотири роки тому, коли виконував роботи у церкві
Св. Онуфрія в селі Рукомиш. У цьому році власним коштом встановив у Бучачі
дві придорожні фігури – Св. Анни та Яна Непомука – копії тих, що тут колись
стояли, зроблені Пінзелем.
Василь Бабала: «Є люди, які валять, а є люди, які зобов’язані це все
поставити на місце. Такий світ, ми не можемо його змінити, бо він іде
по своїй програмі. Треба щось залишити після себе. Гроші – це ще не все,
а от пам'ять про Пінзеля – це, звичайно, велика справа».
Львівський учений рятував твори мистецтва від вогню і пилки
Із двох скульптурних фігур починався теперішній музей Пінзеля. Львівський
учений, Герой України Борис Возницький 47 років тому не збирав колекцію,
а рятував ці твори мистецтва від вогню і пилки, щось знаходив під плотом,
щось у підвалах. Це був час, коли у храмах були музеї атеїзму, а то й
склади. Завдяки вченому вдалося багато зберегти, відреставрувати. 30 робіт
із чотирьох мистецьких закладів трьох областей склали експозицію виставки,
яку побачили галичани у Львові, Тернополі, Івано-Франківську. Бориса Возницького
тішить увага людей до Пінзеля.
Борис Возницький: «Я думаю, що рік Пінзеля дуже вдався... Люди почули
прізвище Пінзеля. Люди почали цікавитись не тільки в нас, вже маса людей
з-за кордону дзвонить. Вже книжки вийшли і в Польщі, яка отримала гран-прі,
у Києві вийшла «краща книжка року» про Пінзеля, два романчики невеликі
вийшли. Це дуже важливо. Якби ми так піднімали нашу спадщину, це було
б дуже добре».
При підготовці альбому «діялись міфічні речі»
При підготовці альбому «Іоанн Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»,
як розповідає директор видавництва «Грані-Т» Володимир Пузіков, діялись
міфічні речі: двічі з незрозумілих причин зникала верстка книги, двічі
при друці ставала машина. Це для того, переконані видавці, щоб альбом
вдався досконалим.
Володимир Пузіков: «Коли ми дізналися про те, що книга визнана «Кращою
книгою України», це було для нас несподіванкою. Я думаю, що тут багато
складових. Тут і те, з чого все починалося: Борис Возницький, без якого
не можливо було б роботу скласти, його передмова і той матеріал, який
він зібрав. Окрім цього, дуже гарна вітчизняна поліграфічна якість – ми
принципово його друкували в Україні. І головне, сам предмет того альбому.
Багато чуло – на рівні чуток, багато бачило, багато передавалося з уст
в уста, але тоді, коли людина отримала і побачила друковану книжку, тоді
відбулося те, що ми назвали перетворення і повернення».
Радіо Свобода: «Повернення – зрозуміло, а перетворення?»
Володимир Пузіков: «Перетворення на нову якість, яка з позицій сьогоднішнього
дня показує, що ми варті того, щоб на нас дивилися в усьому світі, ми
маємо те, чим ми можемо пишатися».
«Щоб люди бачили: ми були в Європі, ми мали добрі позиції в мистецтві»
На початку року Пінзеля львів’яни провели опитування: про цього скульптора
знало заледве 4 відсотки респондентів, тепер – 17. Голова Івано-Франківської
обласної ради Ігор Олійник вбачає в цій спільній культурологічній акції
трьох областей і політичний аспект.
Ігор Олійник: «Сьогодні від Москви до європейських міст хочуть бачити
скульптури Пінзеля. Це є відкриття. Це речі, які ще треба осмислити. Політичне
значення цього проекту, щоб люди бачили: ми були в Європі, ми мали добрі
позиції в мистецтві. Я думаю, що ми відкриємо ще багато імен. Перед нами
ще, слово скажу таке — штамп: «незоране поле». Але зернятко ми заложили».
Виставку творів Іоанна Георга Пінзеля ще побачать іванофранківці. На
початку січня вона приїде до Києва. Кажуть, її вже замовили Лувр і Вашингтон.
Німецька Хвиля, 20.03.2007
Легенда Майстра Пінзеля
Львів - місто, в якому творив Пінзель
2007 рік в Україні проголошено роком Йогана Ґеорґа Пінзеля – видатного
митця, скульптора, різьбяра, який працював як з каменем, так і з деревом.
Майстер Пензель, як його зазвичай називають, творив у Галичині у XVIII
столітті й залишив по собі грандіозну за своєю культурною цінністю мистецьку
спадщину.
Ідея присвятити цей рік Майстрові Пінзелю належить товариству інтелектуалів,
яке гуртується навколо культурологічного журналу „Ї”. Як розповіла головний
редактор видання Ірина Магдиш, все почалося із намірів видати альбом з
фотографіями скульптур Пінзеля:
„Самотужки нам було б важко реалізувати цю задумку. І нарешті нам вдалося
знайти в Києві достойних партнерів, аби видати альбом. І вже навколо цього
альбому розрослася ідея промоції імені Пінзеля. Так ми дійшли до ідеї
проголошення „Року Пінзеля”. Так що загалом це можна вважати спільною
львівсько-київською ініціативою”.
Історія життя, оповита легендами
Досі невідомо, де народився Мастре Пінзель, де здобував мистецьку освіту,
де жив і працював до того, як потрапив до Галичини. Деякі таємниці, пов‘язані
з його життям нам допоміг привідкрити академік Борис Возницький, котрого
вважають „відкривачем Пінзеля”. Хоча сам він скромно це заперечує:
„Це не зовсім так. Адже і в 30-х роках і навіть на початку минулого століття
вже знали ім‘я Пінзеля. Мистецтвознавці вже їздили по об‘єктах, збираючи
дані про нього із трьох областей – Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської
– там де він працював. Низка польських дослідників вже займалися цією
справою. Я ж був таким собі „відкривачем” Пінзеля в радянський час. Тоді
все це було нікому не потрібне, все це нищили, палили. Уперше я зустрівся
з творами Пінзеля 1961 року. З одного села під Львовом я привіз дві створені
ним фігури. З цього часу почалося моє захоплення Пінзелем, я почав скрізь
розшукувати його роботи чи, принаймні, залишки від них. Навіть минулого
року мені вдалося знайти одну скульптуру, про яку раніше ніхто не знав.
Це кам’яна скульптура святого Онуфрія в селі Рукомиш біля Бучача. Тож
я не є першим дослідником Пінзеля. Я є тим, хто його трохи розворушив”.
Саме академік Возницький взяв на себе ще 40 років тому справу промоції
імені Пінзеля:
„Ми в радянський час, у 70-х роках звезли в музей 2,5 тисяч скульптур.
Вони були приречені на загибель, ми ж їх врятували, а потім вже відсортовували,
що належало руці Пінзеля, що – комусь іншому. Ми, по-суті вперше його
атрибутували й зробили виставку. Спершу у Львові, потім була виставка
у Москві, далі – у Празі. Я, до речі дуже сподівався на Прагу, адже деякі
наші дослідники пов‘язували Пінзеля з празькою школою, інші – з баварською
школою. Тож мене цікавили Баварія і Прага. Але коли я приїхав у Прагу
з виставкою, там почалася революція. Я тоді разом зі студентами брав участь
у факельних походах. Мені було дуже цікаво. Але час видався таким, що
людям було не до нашої виставки”.
Величезною сенсацією було, коли вісім років тому на одному з мистецьких
аукціонів у Мюнхені було виявлено невеличкі моделі, котрі Пінзель створював
перед роботою над своїми скульптурами. Для ідентифікації моделей до Мюнхена
було запрошено академіка Візницького, і він дійсно підтвердив, що вони
належали руці Майстра Пінзеля.
До-речі Борис Возницький вважає дуже слушним, що рік Пінзеля відзначають
саме зараз. Адже:
„Приблизно 300 років тому він народився. Окрім того, сто років тому було
вперше виявлено документальне підтвердження того, що Пінзель дійсно тут
жив і творив, а не був якоюсь міфічною фігурою. Його підпис стоїть на
розписці, що він отримав гроші за виконання створення скульптур, які прикрашають
львівський собор святого Юра”.
Львів - місто Майстера Пінзеля
Відзначення року Пінзеля включає в себе масу доволі серйозних заходів:
організація виставок, проведення наукових конференцій, семінарів, літературних
вечорів, випуск друкованих промоційних видань і навіть біґ-бордів з фотографіями
робіт Майстра Пінзеля. Реалізувати все задумане, за словами Ірини Магдиш,
було б неможливо без підтримки влади:
„Ми звернулися до влади, вона довго не опиралася і погодилася підтримати
нашу ініціативу. Це була перша приємна несподіванка. Другою приємною несподіванкою
було те, що влада навіть погодилася виділити певну суму грошей на проведення
року Пінзеля, і це вже записано в заходах Львівської обласної ради. На
жаль, сума надана управлінням культури мінімальна і ще невідомо, наскільки
ефективно ці кошти будуть використані”.
А гроші потрібні не лише на проведення промоційних та наукових заходів,
а й на проблеми значно прозаїчніші, які теж вимагають свого негайного
вирішення. Розповідає Ірина Магдиш:
„Музей Пінзеля зараз перебуває в жахливому стані. Скульптури не підсвічені,
протікає дах, музей не має елементарних інформаційних матеріалів про Пінзеля.
Необхідна невелика інвестиція. Але щоб це зрушити з місця необхідно провести
масу нарад. Поки що закони ринку не працюють, а працюють закони бюрократії.
Тому навіть щодо виділених коштів існують сумніви, що вони будуть ефективно
використані, що це матиме якийсь результат”.
Начальник відділу зовнішніх зв‘язків Львівської облдержадміністрації
Тарас Возняк – теж великий шанувальник творчості Пінзеля. І він хотів
би, аби цим роком не обмежилася справа вшанування його пам‘яті. На переконання
пана Возняка, з імені Пінзеля треба створити „бренд” для Львова, як наприклад
існує „бренд Моцрта” для Зальцбурґа. Але для чого робити бренд саме з
Пінзеля, може краще взяти для цього ім‘я „розкрученішого” львів‘янина,
наприклад Захера Мазоха? З таким провокаційним запитанням звернулася
„Німецька хвиля” до пана Возняка:
„Захер Мазох творив головним чином на Заході. Він лише тут народився
і його батько був генерал-поліцмайстером у Львові. А Пінзель творив виключно
в Галичині, причому саме в Галичині українській. У жодних інших місцях
він не зафіксований як творець. Саме тому Пінзель прив‘язаний до Галичини,
а Захер Мазох більше пов‘язаний з Австрією чи Німеччиною, де він творив”.
А щодо „розкрутки” імені Майстра Пінзеля, Тарас Возняк вважає:
„Вівальді, як і Пінзель, був на 300 років забутий. І лише в якийсь момент
його почали відкривати і „розкручувати”. Зараз кожен знає Вівальді. Давайте
попрацюємо над Пінзелем і кожен буде знати його”.
Любомир Петренко
Фестиваль «Віртуози» – в рамках Року Пінзеля
Західна інформаційна корпорація
13 лютого 2007 р.
Традиційно травневий фестиваль музичного мистецтва «Віртуози» цього року
буде концептуально вписаним у програму відзначення Року Іоанна Георгія
Пінзеля, — повідомив сьогодні, 13 лютого, у розмові з кореспондентом Західної
інформаційної корпорації директор Львівської філармонії Володимир Сивохіп.
«Львівська обласна філармонія, яка вже понад чверть століття є організатором
фестивалю «Віртуози», працює зараз над тим, щоб вписати цьогорічний фестиваль
у концепцію відзначення Року Пінзеля. Ми вже визначили термін проведення
фестивалю: він відбудеться 11-27 травня і охоплюватиме до двох десятків
концертів. Деякі із камерних концертів з музикою відповідної історичної
епохи ми плануємо влаштувати в колишньому костелі кларисок, де тепер розташований
Музей барокової скульптури і де виставлено твори «українського Мікеланджело»-
як часто називають скульптора Пінзеля. Цим філармонія і фестиваль «Віртуози»
хочуть підтримати ініціативу незалежного культурологічного часопису «Ї»
з проголошення 2007 року Роком Пінзеля. Думаю, що спільні зусилля митців,
які репрезентують різні галузі мистецтва, дадуть змогу наповнити змістовними
й пізнавальними акціями ту програму з відзначення Року Пінзеля, яку підписали
наприкінці минулого року у Львові голови міських та обласних рад, а також
держадміністрацій Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей»,
– сказав Володимир Сивохіп.
Слава через триста років
Львівська газета, 25 грудня, 2006 року, № 66 (1047)
Минулої суботи в Музеї Пінзеля голови обласних і міських рад Львівської,
Тернопільської й Івано-Франківської областей урочисто підписали декларацію
про свої наміри підтримати ініціативу громадських організацій та оголосити
2007-й роком Іоана Георгія Пінзеля.
Саме сто років тому в соборі святого Юра виявили в паперах прізвище Іоана
Георгія Пінзеля, якого нині одностайно визнають найвпливовішою мистецькою
постаттю львівської скульптурної школи і якого фахівці порівнюють із римським
скульптором та архітектором Лоренцо Берніні, видатним представником чеського
бароко Матеєм Брауном і навіть із Мікеланджело.
“Цей скульптор – найбільш загадкова особа нашого мистецтва, – сказав
на урочистості директор Львівської галереї мистецтв (складовою частиною
якої є Музей Пінзеля) Борис Возницький. – У нього було понад сорок послідовників,
і про кожного я можу розповісти, як склалося їхнє життя, з ким вони були
одружені, де мешкали, хто в них був за кумів тощо. Але досі не відомо,
звідки з’явився й куди подівся сам Іоан Георгій Пінзель – це загадка,
розгадати яку наразі не до снаги”.
Узявши участь у будівництві старовинної ратуші в Бучачі (яка не має аналогій
в архітектурі XVIII ст.), створивши на замовлення графа Миколи Потоцького
п’ять вівтарів для костьолу отців місіонерів і чотири – для парафіяльної
церкви й колону з постаттю Богородиці в Городенці, оформивши Львівський
костьол тринітарів, виконавши скульптури для фасаду собору святого Юра
у Львові та скульптурний вівтар у селі Годовиця (який є чи не найяскравішим
у творчості скульптора) та ставши автором багатьох інших мистецьких творінь,
які дивують сучасників, Іоан Георгій Пінзель залишив нащадкам дуже мало
відомостей про себе як про людину. Достовірним є тільки те, що 13 травня
1751 року він, вважаючись ще молодим скульптором, одружився з удовою Маріанною
Кейтовою (з дому Маєвських). Уже за рік його називали майстром. А ще через
декілька років у нього народився перший син, хрещеним батьком якого став
Бернард Меретин. У жовтні 1762-го Маріанна Пінзель знову вийшла заміж.
Отже, скульптора на той час уже не було поруч. Що з ним трапилося – не
відомо.
Цікаво те, що найбільшою колекцією творів Пінзеля володіє Львівська
галерея мистецтв. У її постійній експозиції виставлено 30 фігур. Однак
у сховищах галереї їх значно більше. За словами Бориса Возницького, близько
двох із половиною тисяч. Зберігають роботи Пінзеля й у Німеччині (зокрема,
в Баварському національному музеї в Мюнхені) та Польщі. І як засвідчує
досвід – у приватних колекціях світу. А що цікавість до цього майстра
велика, доводять дуже успішні виставки творів Пінзеля зі збірки Львівської
галереї мистецтв у Варшаві, Москві та Празі, а також наполеглива ініціатива
з Парижа, Вашингтона та Відня прийняти такі виставки в себе.
“Сьогодні ми всі шукаємо те, що нас об’єднує, – сказав на підписанні
декларації голова Львівської обласної ради Мирослав Сеник. – Пінзель –
це чи не єдиний майстер такого високого рівня, що залишив свою спадщину
в трьох наших областях: Івано-Франківській, Тернопільській і Львівській”.
Проголосивши рік Пінзеля наразі на території цих трьох областей, їхні
керівники сподіваються, що про нього довідається вся Україна. Тим паче,
вони офіційно звертатимуться до Президента України, голови Верховної Ради,
прем’єр-міністра та чільників інших областей із тим, щоб вони долучилися
до ініціатив, зазначених у підписаній декларації.
А в ній, зокрема, йдеться про те, що “у зв’язку з трьохсотліттям творчої
діяльності видатного скульптора ХVIII століття Іоана Георгія Пінзеля,
усвідомлюючи важливість підтримки кожного неповторного культурного явища
у світі, який сьогодні є все більш взаємодіючим і взаємозалежним, а також
те, що творчість Іоана Георгія Пінзеля є унікальним явищем пізнього бароко
не лише в Україні, а й у Європі, дбаючи про поширення відомостей про наші
міста та регіони, на теренах яких Іоан Георгій Пінзель створив неповторний
за своєю експресивністю стиль, якому судилося дати початок цілій школі
послідовників і про збереження культурної спадщини України та світу”,
чільники областей та обласних центрів домовилися: об’єднати свої зусилля
щодо збереження автентичної спадщини цього непересічного творця, насамперед
проголосивши 2007-й роком Іоана Георгія Пінзеля, взявши під опіку виставки
творів скульптора у Львові, Тернополі, Івано-Франківську та Києві й випустивши
навесні наступного року потужний альбом із творами скульптора. І це тільки
перший крок і до загального усвідомлення, яким скарбом Україні пощастило
володіти, і до значно тіснішої співпраці між трьома областями.
Ярина Коваль
Галичина оголосить 2007-й рік роком Іоана Пінзеля
25 грудня 2006 12:41
У суботу, 23 грудня, у львівському Музеї Іоана Пінзеля голова Львівської
обласної ради Мирослав Сеник, голова Івано-Франківської обласної ради
Іван Олійник, заступник голови Тернопільської обласної ради Мирослав Білик,
міський голова Львова Андрій Садовий, секретар Івано-Франківської міської
ради Василь Бойчук та міський голова Тернополя Роман Заставний підписали
Декларацію про намір проголосити 2007 рік у Галичині Роком Іоана Георгія
Пінзеля, передає прес-служба Львівської обласної ради.
Як зазначив під час церемонії підписання декларації голова Львівської
обласної ради Мирослав Сеник, Іоан Пінзель – це той мистець, котрий, можливо,
чи не єдиний працював одразу в трьох регіонах Західної України і залишив
у них свої твори. Сьогодні настав час згадати про видатного художника,
популяризуючи його творчість не лише в Україні, а й за її межами.
Мирослав Сеник також повідомив, що готують до друку великий альбом творів
скульптора. Досягнуто попередньої домовленості про проведення його презентації
в Тернополі, Івано-Франківську та Львові, а також, як завершення року
Пінзеля, планують організувати виставку скульптур Іоана Пінзеля, що надаються
до транспортування, у Києві.
Подію, яка відбулася у Львові 23 грудня, голова Львівської обласної ради
назвав непересічною, однією з тих, які вирізняють наш регіон в Україні.
А робота, що її здійснив директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький
щодо збереження творів Іоана Пінзеля, – по-справжньому унікальна і ще
не оцінена належним чином сучасниками. На думку Мирослава Сеника, ми повинні
діяти так, щоб ці мистецькі скарби були не тільки надбанням вузького кола
науковців, а й стали відомими якнайширшим колам шанувальників образотворчого
мистецтва.
Західна інформаційна корпорація
24 грудня 2006 р.
У 2007 році Пінзель стане головною постаттю в культурному житті Львівщини,
Тернопільщини та Івано-Франківщини
Учора, 23 грудня, у Львові було підписано декларацію, якою проголошено
2007 рік роком Іоана Георгія Пінзеля у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській
областях. На території цих областей працював великий скульптор, який визнається
найвпливовішою мистецькою постаттю львівської скульптурної школи. Декларацію
підписали представники обласних та міських рад згаданих областей та обласних
центрів.
Щоправда, під час брифінгу, який було проведено після підписання декларації,
так і не прозвучало жодних конкретних цифр, що мали би виділити на реставрацію
та пошук робіт скульптора. Очільники цих областей (заступник голови Тернопільської
облради Мирослав Білик, міський голова Тернополя Роман Заставний, голова
Івано-Франківської облради Ігор Олійник, секретар Івано-Франківської міської
ради Василь Бойчук, голова Львівської обласної ради Мирослав Сеник, міський
голова Львова Андрій Садовий) зазначили, що необхідно якомога більше говорити
про цю видатну постать – тоді і кошти з’являться.
За словами директора Львівської картинної галереї Бориса Возницького
реставрувати шедеври Пінзеля необхідно якомога швидше. «Звісно, справа
не у грошах. Наші реставратори можуть помаленьку працювати і реставрувати
скульптури, але при існуючому фінансуванні на це піде 100 років», – зауважив
він.
Наразі відомо, що з нагоди святкування року Пінзеля, у Києві буде проведено
велику виставку, де буде зібрано усі твори скульптора. Наступного року
готується до випуску великий атлас, присвячений творам скульптора. У Львівській
галереї мистецтв зберігається найбільша колекція творів скульптора – 2500
одиниць. Значна частина творів майстра – 60% – знищена. Ринкова вартість
однієї скульптури –10-12 млн дол. США
Довідка ЗІКу.
Дати смерті і народження Іоана Георгія Пінзеля – невідомі. Перша згадка
про Пінзеля була знайдена у рукописах Собору Св. Юра сто років тому. На
півдні Тернопільщини, в самому центрі Бучача височить будівля старовинної
ратуші, яка є справжньою окрасою міста і не має аналогій в архітектурі
ХVIII ст. У 1751 р. її збудував відомий архітектор Бернард Меретин у співавторстві
зі скульптором Пінзелем. На початку 1750-х років у Городенці Пінзель виконав
масштабне замовлення Миколи Потоцького — п’ять вівтарів для костьолу отців
місіонерів і чотири — для парафіяльної церкви, а також поставив колону
з постаттю Богородиці. З цього часу Пінзеля починають називати «вівтарним»
скульптором. Відомо, що у 1756—57 роках він оформлював Львівський костьол
тринітарів. У 1759—61 рр. митець створив скульптури для фасаду собору
Святого Юра у Львові (до речі, будувався він за проектом того ж Бернарда
Меретина). У 1761 р. Пінзель виготовив вівтар для парафіяльного костьолу
в Монастириськах. Під Львовом, у селі Годовиця, він виготовив скульптурний
вівтар, про який говорили, що такого не знали і столичні міста. Годовицький
вівтар став найяскравішим творінням Пінзеля.
У Бучачі Бернард Меретин і Іоан Георґ Пінзель створили низку визначних
пам’яток пізнього бароко, що сформували обличчя міста: 1750 року придорожню
фігуру Святого Іоана, 1751 року — одночасно з будівництвом міської ратуші
— придорожню фігуру Святої Анни, 1751—53 років — монастир отців василіян,
1761 року — парафіяльний костьол. Пінзель працював над скульптурами святих
для Покровської церкви.
Достеменно відомо, що 13 травня 1751 року він одружився з удовою Маріанною
Кейтовою (з дому Маєвських). 24 жовтня 1762 року Пінзелева знову вийшла
заміж. Очевидно, на той час Пінзеля вже не було поруч. Про те, що з ним
трапилося, нічого не відомо.
Скульптор
рівня Мікеланджело став символом об’єднання для Галичини
Проголошено Рік Пінзеля!
Ірина ЄГОРОВА, «День»
№ 228, середа, 27 грудня 2006
Знаковою, непересічною подією називали факт підписання Акта узгодження
про проголошення наступного, 2007-го року, Роком Іоанна Георгія Пінзеля
всі, хто завітав того передноворічного дня до костелу кларісок, де розташований
нині музей майстра Пінзеля. Під документом поставили свої підписи голови
Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської обласних рад та міські
голови цих трьох міст. І тим самим, можна сподіватися, розпочали нову
сторінку взаємин та спільної діяльності трьох областей. Якщо раніше ці
області об’єднувалися виключно з політичних мотивів і часом з економічних
міркувань, то тепер вони оголосили про свої наміри діяти спільно також
і в культурній царині й гаслом для наступного року обрали ім’я Пінзеля.
Майстер Пінзель – один із тих митців, що здатні довести: вже 300 років
тому та теренах Галичини творилося мистецтво, гідне уваги цілого світу.
Пінзеля порівнюють з видатним представником чеського бароко Матієм Б.
Брауном, римським скульптором і архітектором Лоренцо Бернані й навіть
з великим Мікеланджело. Однак його твори ми могли б і не побачити, якби
не Борис Возницький. Директор Львівської картинної галереї без перебільшень
не лише наполегливо відкривав Україні це ім’я, а й врятував величезну
кількість його дерев’яних скульптур. Як шукали твори цього майстра – варте
особливої розповіді, пригодницьких романів та захоплюючих кінострічок.
Возницький та його сподвижники знаходили їх то розрубаними, то напівспаленими,
то якось на цвинтарі одна з фігур була вкопана біля могили по коліна.
Йому допомагали прості люди, священики і навіть чиновники. Сьогодні йому
телефонують з Польщі, Німеччини, інших країн, якщо хочуть підтвердити,
що знайшли ще одну роботу Пінзеля. Возницький – беззаперечний в цьому
плані авторитет. Одне його слово – і на аукціоні Сотбі за дерев’яну скульптуру
Пінзеля даватимуть не менше 5–7 мільйонів доларів.
Не викликає також сумнівів і те, що серед найвидатніших європейських
митців ХVIII ст. не залишилось більш загадкового скульптора, ніж Пінзель.
Майже нічого не знаємо про особу майстра, не відомо, звідки він родом,
як опинився на Західній Україні, де отримав фахову майстерність, і, нарешті,
за яких обставин обірвалось його життя. Однак вже сто років минуло відтоді,
коли стало відомо, що кам’яні фігури на соборі св. Юра у Львові виконав
«Майстер Пензель» – так він підписувався, навколо цього імені ведуться
дискусії, народжуються все нові й нові гіпотези.
Після скульптур зі Святоюрського собору до творів майстра були долучені
фігури з аттика Бучацької ратуші, яка є справжньою окрасою міста і не
має аналогів в архітектурі ХVIII ст. У 1751 році її збудував відомий архітектор
Бернард Меретин у співавторстві зі скульптором Іоанном Георгієм Пінзелем.
14 міфологічних і алегоричних скульптур символізують боротьбу проти темних
сил зла та перемогу розуму й добра – богиня правосуддя Феміда; Давид,
що вбиває Голіафа; Самсон, який роздирає пащу лева; Геракл, що вбиває
гідру; Нептун, який вгамовує розбурхане море…
Ніхто не знає, хто першим запросив на ці землі Пiнзеля. Дослідники навіть
не впевнені, що це його справжнє ім’я, можливо, він мав мотиви щось приховувати
і втікати з інших країв. Відомо лише, що розквітнув талант майстра у Бучачі,
під заступництвом і при фінансовій підтримці графа Миколи Потоцького.
Того самого Потоцького – канівського старости, про якого розповідають
легенди, від яких застигає кров у жилах, і того самого щедрого мецената,
що залишив по собі на згадку чимало архітектурних та мистецьких пам’яток.
На початку 1750-х у Городенці Пiнзель виконав масштабне замовлення Миколи
Потоцького – п’ять вівтарів для костьолу отців місіонерів і чотири для
парафіяльної церкви, а також поставив колону з постаттю Богородиці. Саме
тоді проявився новаторський підхід майстра до монументальної релігійної
скульптури. З того часу Пінзеля починають називати «вівтарним» скульптором.
Відомо, що у 1756–1757 рр. він оформляв львівський костьол тринітарів,
потім з тим же Бернардом Меретином скульптури для фасаду Святого Юра,
вівтар для парафіяльного костьолу в Монастириськах. Під Львовм у селі
Годовиця ним було виготовлено скульптурний вівтар, про який говорили,
що такого не знали і столичні міста.
«Об’єднаня в одне ціле фінансових можливостей Миколи Потоцького з організаційним
хистом та творчими задумами архітектора Бернарда Імеретина, поєднані з
неймовірним темпераментом та несамовитою творчою натурою Іоанна Пінзеля
було результативним. У географічному просторі Європи, а на той час досить
віддаленій від основних західноукраїнських мистецьких шкіл провінції,
було створено новий творчий осередок, що згодом буде названий школою львівської
барокової скульптури ХVIII ст.» – так пише у своїй книзі «Микола Потоцький.
Бернард Меретин. Іоанн Георгiй Пiнзель» Борис Возницький. Сповіщає він
і про те, що тільки недавно оприлюднено деякі документальні дані з його
біографії з метричних записів та книг хрещення Бучачського парафіяльного
костьолу: 13 травня він вінчався з удовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою
(з дому Маєвських). Стояли молодята перед вівтарем, виготовленим самим
Пінзелем. До речі, на час одруження скульптора вважали ще молодим майстром,
а через рік уже називали майстром. Хрещеним батьком їхнього сина, який
народився наступного року, був той самий Бернард Меретин. (Сина також
назвали Бернард.) Через сім років в тому самому костелі хрестили сина
Антона. А потім в книзі можна знайти запис: вдовиця Єлизавета Пілзнова
вийшла заміж утретє – 24 жовтня 1762 року. Це говорить про те, що на цей
час майстер Пінзель вже помер, однак невідомо за яких обставин. Його могила
не знайдена й досі…
Серед майже 40 майстрів, що вважалися його учнями та послідовниками,
– брати Матвій і Петро Полейовські. Франциск Оленьський, Іван Обороцький,
Михайло Філевич. Кожен iз них став самобутнім скульптором, а всі разом
– представниками львівської барокової школи ХVIII ст. Нині Пiнзель одностайно
визнаний найвпливовішою мистецькою постаттю львівської скульптурної школи.
Найбільша колекція творів Пінзеля знаходиться у Львівській галереї мистецтв.
П’ять із шести боцеті Іоанна Георгія Пінзеля придбані Баварським національним
музеєм у Мюнхені при значному сприянні меценатів і передані та тимчасове
експонування Музею Пінзеля. Шосте, найбільше, – бонцето Святого Йосипа,
залишилось на постійній експозиції у Боварському національному музеї.
Розп’яття зі села Годовиці встановлено у Вроцлавському костелі. Ті, хто
хоч раз бачив твори майстра Пінзеля, назавжди залишаються під враженням
його таланту. Для його дерев’яних скульптур характерними є експресія,
«велика напруга духовності, одухотвореність образів». Якщо обличчя, руки,
ноги, часто напівоголені, створюються подібними до натуральних, то драперії
одягу майже завжди до неймовірності декоративні, складні в роботі. Дивує,
як взагалі можна було так «показати» тканину, створити таке дивовижне
дерев’яне драпірування!
– Сьогодні ведуться переговори про те, що виставка творів майстра Пінзеля
експонуватиметься у Вашингтоні, Парижі та Відні. (Перед тим був Краков
та Варшава.) Безумовно, це дуже складно, – із сумом зiзнається Возницький.
– Адже дерев’яні скульптури з’їдені шашелем та часом, там порохно всередині.
Звичайно, ми просочили їх смолами та іншими матеріалами, однак це дуже,
дуже важкий матеріал для перевезення.
Час, невблаганний час… Однак його вдалося на декілька років призупинити.
Наразі роботи, що знаходяться у фондах музею, законсервовані. Твори Пінзеля,
як і твори інших майстрів (а це 2,5 тисячi експонатів, які повинні «полікувати»
реставратори) повільно реставрують чотири спеціалісти. Якщо справи і далі
просуватимуться у такому темпі, то найменше через 50 років можна сподiватися,
що ми (наші внуки!) побачать усю цю красу…
І через те, що хочеться прискорити цей процес, і через те, що дійсно
мають чим пишатися, і об’єдналися три області, на яких творив, і яким
залишив свої величні творіння Пiнзель.
– Ми повертаємося до свого коріння, бо хочемо мати гідне майбутнє. Впевнені:
маємо знати про своє минуле, і тільки тоді можна бути впевненими, що стоїмо
на правильному шляху», – так резюмував подію мер Львова Андрій Садовий.
– Ясна річ, що ми оголосимо про рік Пінзеля на своїх територіях. Та потрібна
спільна для усієї Галичини програма дій, і тоді якщо голосно заговорить
цілий регіон, то його почує вся Україна. Чомусь раніше все вибудовувалося
через Київ, а те, що ініціювалося поруч, було маловідомо. А ми хочемо
ще раз довести: ми єдині у своїх намірах і необхідно нам триматися купи
у той непростий час. Признаюся: в четвер ми півдня пробули на засіданні
з Президентом, півдня з прем’єром. Нас пробували перетягнути то на одну
сторону, то на другу. Але Галичина трималася твердо і прямо, і була єдиним
цілим у відстоюванні своїх українських позицій.
…Дійсно, якщо вже проголошено рік 2007-й роком Пінзеля, це накладає певну
відповідальність. І тому плануються численні мистецькі акції, а наприкінці
року – велика виставка в Києві. Київське видавництво «Грані-Т» взялося
за підготовку фундаментального альбому, де демонструвалося б усе те, що
відомо і залишилося від створеного майстром Пінзелем на цих теренах. Видання
було б неможливим, якби не підтримка обласних та міських адміністрацій
трьох міст, якби не об’єднання зусиль музеїв Львова, Тернополя та Івано-Франківська.
Восени альбом буде видруковано. А календар на 2007-й рік, присвячений
Пiнзелю, вже побачив світ. Як і невелика листівка, яку голови адміністрацій,
вітаючи мешканців областей зі святом, відправляють у їхні домівки. Пiнзель
має прийти до багатьох, щоб люди у Бучачі, Монастирську, Рогатині, Теребовлі
та iнших мiстах розуміли, чим вони насправді володіють.
галерея
«Ї» 
Скульптор
рівня Мікеланджело став символом об’єднання для Галичини