Леонід Ґольберґ

“Він народився в нашому урочому місті...”

12 липня 2002 року на будинку Бруно Шульца в Дрогобичі урочисто відкрито меморіальну дошку

© Л. Ґольберґ, 2002

© Фото Олександра Барана

Коли 1989-го, ще “червоного” року, а згодом і ювілейного 1992-го, писав я про відкриття першої меморіальної таблиці на помешканні Шульца, про першу велику наукову конференцію, присвячену Мистцеві, в його рідному місті, то сподівався, що Великий Бруно справді назавше повернувся до рідного Дрогобича. На жаль, він досі лише повертається.

Поки що маємо справу лише з легендами, певними мітами, зовнішньою стороною всього того, що пов'язано із спадщиною, життям і трагічною загибеллю одного з найвидатніших синів Землі Дрогобича. А ще – повну байдужість рідного міста, неусвідомлення його величі й значення для urbi et orbi. Та що поробиш. Міста теж habent sua fata. Й Дрогобич, на жаль, аж ніяк не Прага й не Чернівці (хоча й там локальної мітології не бракує), котрі пам'ятають Кафку та Целяна.

Можливо, день цьогорічних уродин Великого Бруно стане тим кроком, від якого нарешті почнеться глибинне входження мого рідного півтора міста в шульцівський контекст, осягнення спадщини письменника й художника, відкриття якої триває...

Минулоріч 12 липня стало святом лише в галицькій столиці. Дрогобич, занурений у власні клопоти, а також численні спекуляції й балачки довкола шульцґейту, дня того просто не помітив і не відчув.

А ось цього року саме з Дрогобича, унікального міста над Побуком, малої вітчизни не лише Brunona Wielkiego, а й Котермака-Дрогобича, Вєжинського, Франка, братів Ґотлібів, почалося вшанування пам'яті майстра. Творця, завдяки якому Дрогобич знають сьогодні й на Японських островах...

Ранок знаменного дня видався прохолодним, і здавалося, що жахливій галицькій спеці (про яку найкраще написав саме Шульц) настав кінець. Але ще до обіду з'явилося несамовите сонце. То ж був день Петра й Павла. То й погода, як кажуть галичани, на Петра одна, а на Павла – інша. І є щось символічне, що на світ цей великий син єврейського народу прийшов у день, коли християни вшановують своїх великих мучеників...

Пригадую події тринадцятилітньої давнини. Тоді зовсім мало людей прийшло на церемонію відкриття меморіальної таблиці на будинку, де писалися “Цинамонові крамниці”. І не тому, що не знали про автора прекрасних оповідань про таємничий Дрогобич. Ні, просто дехто боявся, адже імперія ще, хоч в агонії, але жила...

Цього разу близько сотні небайдужих євреїв, українців, поляків, гостей Дрогобича стали свідками встановлення нової таблиці, яка насамперед виправила помилку в датуванні (важливу для правильного прочитання життєпису Майстра), а також засвідчила (нарешті!) належність Шульца саме до півтора міста, як називав Другий Бич львів'янин Мар'ян Гемар.

“В цьому будинку в 1910-1941 роках жив і творив видатний єврейський письменник і художник, майстер польського слова Бруно Шульц (1892-1942)”. Якщо в когось цей напис викликає певні запитання, а то й обурення чи протест, то це пов'язано, гадаю, лише з незадоволеними особистими амбіціями чи прагненням роздмухати черговий “скандальчик” (останнім часом усе, пов'язане із Шульцом, має чомусь гіркий присмак скандальности). В тексті нової таблиці немає жодної “крамоли”, й не варто ламати списів довкола нього, провокуючи чергове напруження. Цей текст був узгоджений з Єжи Яжембскі (саме він допоміг знайти найприйнятніший для всіх компромісний варіант), схвально поставився до нього і Пйотр Коновроцкі, котрий був польським Генеральним консулом у Львові тоді, коли почалися роботи з виготовлення таблиці (“таблична епопея” триває близько трьох років). Погодилися із змістом напису (який виконано трьома мовами – українською, польською та гебрайською) також польська громада міста і керівництво Дрогобича. Про останнє слід сказати окремо. Якщо з вини їхніх попередників таблицю не вдалося встановити раніше, два роки тому, то нинішня адміністрація не лише сприяла єврейській і польській громадам Дрогобича у цьому, а й відремонтувала власним коштом фасад меморіального будинку.

Шульц був Митцем, котрий увібрав у себе таїну, містику рідного міста. Він був євреєм (і проза його таки зростала із єврейського коріння), і загинув він як єврей. Він писав польською мовою, яка у його оповіданнях звучить немов диво, немов відкриття невідомих обріїв буття. А жив Майстер в українському місті. Й власне поєднання усіх трьох джерел у житті й творчості великого галичанина мали б визнати уже давно. Саме про це у своєму виступі на урочистій церемонії в Дрогобичі на колишній Флоріанській, 10 (нині Юрія Дрогобича, 12) говорила кандидат філології, дослідниця творчости Бруно Шульца Віра Меньок з Дрогобицького університету [див. текст виступу. – Ред.]. Виступили також секретар Дрогобицької міськради Леся Процик (яка чимало зробила для належного проведення заходу) та голова Дрогобицької юдейської громади, родич Шульца Маврицій Вайс (він також промовив каддіш пам'яти Великого Бруно). І, звісно, звучали під час урочистостей єврейські пісні. Але цього року виконало їх українське тріо з педагогічного університету.

Бруно Шульц не минав і не минає. Тож нехай наша пам'ять про нього не буде тим мовчанням, яке б обернулося обманом...

P.S. Автор таблиці – дрогобичанин Анатолій Рубаник. Виготовлено її коштом відомого благодійника та мецената з Мюнхена, колишнього дрогобичанина, в'язня Янівського концтабору, президента міжнародного фонду “Янівський концтабір” Александера Шварца.

Леонід Ґольберґ, член Національної спілки журналістів України, член Спілки урбаністів України