зміст
 попередня стаття наступна стаття на головну сторінку

Ігор Марков

Деякі риси сучасної української трудової міграції

За результатами масового соціологічного опитування українських заробітчан в Італії, проведеного західноукраїнським центром «Жіночі перспективи»

У 2002–2003 рр. Західноукраїнський центр «Жіночі перспективи» провів масове соціологічне опитування українських трудових мігрантів у Італії. Керівником проекту була заступник голови Центру пані Марта Чумало. Опитування проходило у два етапи – від січня 2002 до лютого 2003 року і від березня до травня 2003 року. Опитування закінчилося під час Першого Форуму Українців у Італії та Свята Матері (Рим, 10-11 травня 2003 року).

Результати першого етапу дослідження уже висвітлювалися окремим виданням1. Крім того, керівник проекту Пані Марта Чумало опублікувала підсумки обидвох етапів опитування, які враховували тільки анкети українських жінок-заробітчанок2, які, як відомо, складають переважну більшість заробітчан-українців на Апеннінському півострові.

Деякі відмінності між двома версіями анкети не перешкоджають коректно об’єднати обидва етапи в одне опитування.

Важко сказати, наскільки у ході опитування було коректно визначено вибіркову сукупність респондентів і дотримано параметрів вибірки у ході проведення опитування й первинного аналізу отриманих даних. Однак можна припустити: статеві, вікові, освітні, професійні співвідношення опитаних, їх походження загалом відповідають експертним даним про склад українських заробітчан в Італії.

Серед загальної кількости респондентів (761), що заповнили анкети на обидвох етапах дослідження виявилося 87,82% жінок та 12,18% чоловіків3. Опитані репрезентують майже всі регіони України, проте більше половини з них – вихідці з трьох західноукраїнських областей – Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської.

Більшість опитаних поїхали на заробітки з обласних центрів (53,3%), понад третину – з районних центрів, і близько десятої частини – із сіл і селищ міського типу. Переважають люди середнього віку (36-55 років). Проте є чимало молодих до 35 років (28,3%) і навіть старших за 55 років (4,23%). Освітній рівень опитаних заробітчан загалом вищий, ніж у цілому по Україні. Частка трудових емігрантів з вищою освітою склала 38,2%, незакінченою вищою – 0,8%, середньою спеціальною – 38,3%, середньою – 22,5%. Для порівняння, за даними Державного комітету статистики України у 2001 році, на 1000 осіб, віком від 10 років, 129 або 12,9% мали вищу освіту, 184 (18,4%) – неповну вищу освіту, 651 (65,1%) осіб отримали повну загальну середню освіту.)4.

Заробітчани у Італії репрезентують усі основні соціально-професійні групи і сфери зайнятости українського суспільства.

Серед основних причин, що зумовили виїзд за кордон – низька заробітна плата (54,8%), необхідність придбання житла (33,3%), безробіття (29,6%), висока оплата за навчання дітей (25,4%), необхідність повернення боргів (30,2%), домашнє насильство (4,76%) та инші причини (10,2%), серед яких були такі, як необхідність забезпечення стабільного майбутнього для себе і своїх дітей, необхідність змін, бажання рухатися вперед і прогресувати, відсутність перспектив в Україні, потреба жити по-людськи, бажання змінити спосіб життя і побачити инші країни.

60% респондентів одружені й абсолютна більшість (87,52%), залишили дома дітей, 51,6% яких мають від 1 до 16 років, 41,2% – від 17 до 22 років, 30,1% – від 23 до 28 років, 9,39% – 29 років і старші. 28,1% опитаних мають по одній дитині; 54,7% – по двоє дітей; 8,41% – троє дітей; 1,2% – четверо і більше чотирьох дітей.

У 62,29% мігрантів є родичі, які працюють за кордоном.

Для виїзду за кордон 21,6% респондентів скористалися послугами приватних осіб і 78,4% – послугами фірм. При цьому 94,4% отримали туристичну візу, 2,95% – службову, 0,89 – робочу і 1,77% – приватну. 48,2% осіб мали візу терміном 7-10 днів, 35,2% – двотижневу, 10,5% – на 1 місяць, 3,81% – на три місяці і 2,4% – на півроку.

Більшість фірм і приватних осіб, послугами яких скористалися респонденти для виїзду за кордон, виконали свої обіцянки (77,9%), але 22,1% не дотримали своїх зобов’язань.

Тільки 12,88% респондентів ствердно відповіли на питання «Чи маєте дозвіл на працю?», 66,23% працюють в Італії без офіційного дозволу, а 20,89% взагалі не відповіли на питання. Тобто переважна більшість опитаних працювали в Італії нелегально.

Таким чином, проблема масової нелегальної трудової міграції з України торкається не якихось окремих аспектів суспільних відносин в Україні чи певної категорії населення. Українські заробітчани репрезентують основні вікові, освітньо-професійні групи і сфери життєдіяльности соціально активного населення. Усе різноманіття походження, вікових, соціальних груп, освітніх рівнів, спеціальностей і сфер зайнятости тих, хто не знайшов застосування своїм силам в Україні, тут, в Італії нівелюється одним статусом – заробітчанина-нелегала й відповідними йому допоміжними, часто змінюваними роботами.

За результатами опитування українські трудові мігранти в Італії найчастіше зайняті прибиранням, доглядом за хворими, старшими, дітьми; рідко – на сільськогосподарських та будівельних роботах, у магазині та барі, погодинною роботою. За час перебування в Італії кожен заробітчанин змінив у середньому 2-3 місця праці. Мігранти виконують свої обов’язки протягом повного або неповного робочого дня чи на умовах погодинної праці. Імовірно, часом мають змогу поєднувати кілька робіт. Значна частина українців, крім зайнятости на основній роботі, погодинно працюють у вихідні дні.

Стосовно обсягів місячного прибутку, то, за даними першого етапу опитування, майже половина респондентів заробляє суму, еквівалентну 2000-3000 гривень, 9,58% – до 500 гривень, 3,93% – від 500 до 1000 гривень, 22,6% – від 1000 до 2000 гривень, 13.02% – 3-4 тисячі, 4,18% – 4000 і більше. Оплата праці, виходячи з нелегального статусу, нижча за оплату аналогічної праці італійців.

 Важливо відзначити поєднання соціального динамізму заробітчан із їх спрямованістю в майбутнє, основа для побудови якого переважно залишається для них тут, в Україні. Зароблені гроші мігранти планують вкладати у свої родини, на облаштування свого життя в Україні – для навчання дітей, придбання помешкання, надання допомоги дітям чи батькам

Цей виїзд на заробітки для 74,6% опитаних українських заробітчан в Італії є першим. 16,5% опитаних вже мали досвід однієї такої поїздки і 8,93% були на заробітках 3 і більше разів. Раніше частина респондентів уже побували на заробітках у Польщі (12,8%), Італії (9,38%), Чехії (4,32%), Росії ( 1,79%), Греції (1,19%), Румунії (0,3%). Час попереднього перебування на заробітках коливався від 3 місяців до 3 років і більше: для 8,19% респондентів – від 1 до 3 місяців, 2,2% – від 3 до 6 місяців, 1,73% – від 6 місяців до року, 2,05% – рік, 5,35% – від 1 року до 2 років, 3,62 % – 2-3 роки і 2,05% – більше 3 років.

На час проведення опитування 7.77% перебували в Італії від 1-го до 3-х місяців, 6.03% – від 3 до 6 місяців, 10.5% – від 6 місяців до року, 13% працювали там уже рік, 30.3% – від 1-го року до 2-х років, 18.1% – 2-3 роки і 14.3% – понад 3 роки працюють в Італії.

Серед опитаних на першому етапі анкетування, залишатися в Італії ще на півроку хочуть 8.37% респондентів, 15.9% розраховують на термін від 6 місяців до 1-го року, 11.72% хотіли б залишитися від 1-го до 2-х років, 7.74% – на 2-3 роки, 11.09% на 3 роки і довше, 45.19% не можуть вказати точний термін, але близько 10% з них бажали б залишитися в Італії на постійно. Серед респондентів, що відповідали на другому етапі опитування 3,03% планують ще до півроку працювати в Італії; 12,99% – від півроку до року, 12,55% – від року до двох, 5,2% – 2-3 роки, 4,33% – 3 роки і довше.

Серед опитаних на першому етапі на час виїзду за кордон лише 12,7% осіб володіли італійською (чи иншою иноземною) мовою, а на другому етапі до таких зарахували себе вже 52,8%. Крім того, ще 22,6% ствердили володіння польською мовою, 22% – англійською, 16,2% – німецькою і по 2,77% – чеською і французькою. Значну розбіжність між даними першого і другого етапів опитування у відсотках респондентів, які перед виїздом на заробітки, володіли иноземною мовою, можна пояснити більшим міграційним досвідом опитаних на другому етапі. Отож, приїхавши на роботу, 51,67% і, частково, 17.84% опитаних зіткнулися з проблемами, пов’язаними з незнанням мови. У 26.26% осіб і, частково, 6.63% були проблеми з житлом, у 58.28% і, частково, 7.53% – виникли проблеми зі здоров’ям. 12,69% жінок вказали на те, що відчували сексуальні домагання.

37.09% і, частково, 4.40% – заробітчан були обдурені при оплаті праці. В основному непорозуміння виникають через те, що їм, користуючись їх нелегальним статусом, платять менше, ніж італійцям.

Стосовно позитивних наслідків перебування на заробітках в Італії, то 71.49% відзначили покращення матеріального становища, можливість допомогти сім’ї і дітям, 15.26% розширили свій світогляд, набули впевнености у своїх силах, 7.23% використали цю поїздку для вивчення иноземної мови. 13.05% респондентів не можуть вказати жодного позитивного наслідку свого перебування в Італії.

Лише 9,14% респондентів, які заповнили анкету на другому етапі опитування, зверталися за допомогою до українських консульських установ( у першому варіанті анкети відповідних питань не було); 3,19% отримали від них допомогу; 4,25% – не отримали. Понад 90% до українських консульських установ. не зверталися

Тільки 9.84% опитаних однозначно радять иншим не їхати на заробітки за кордон. Респонденти, серед яких, нагадуємо, переважають жінки, радять потенційним заробітчанам бути готовими до того, що буде дуже важко морально і психологічно. До поїздки слід поставитися серйозно, вивчити мову, зібрати інформацію щодо можливих місць праці, морально підготуватися до умов зовсім иншого життя, запастися терпінням, знати законодавство країни в яку їдуть, обов’язково мати хороше здоров’я, бути мужніми.

На цьому тлі проступає чіткіша соціальна невизначеність сучасного українського заробітчанства, яку характеризують результати опитування українських заробітчан в Італії. На питання «Що плануєте робити після повернення додому?» із 695 респондентів найбільше (34,1%) відповіли «Ще не знаю, чим буду займатися». Наступними у рейтингу ідуть відповіді: «Поїду повторно на заробітки» – 30,5%; «Спробую знайти нову роботу в Україні» – 18,27%; «Буду жити на зароблені гроші» – 11,22%; «Повернуся до попереднього виду діяльности» – 11,65%; «Розпочну власний бізнес» – 8,201%. Загальна сума відсотків перевищує 100, адже окремі респонденти могли вказувати одразу кілька варіантів відповідей, що, на наш погляд, підсилює варіант невизначености.

Цікаво, що серед бажаючих повернутися до попереднього виду діяльности 69,23% становлять ті, хто опинився на заробітках уперше. Натомість ця квота різко зменшується серед заробітчан, які приїхали до Італії вдруге (всього 23,08%) і втретє (7,692%). Серед тих, хто вперше поїхав до Італії, повторно хоче повернутися на заробітки 38,46%, вдруге – 32,56%, втретє – лише 5%. Паралельно, з кожним наступним приїздом до Італії зростає відсоток тих, хто сподівається після повернення знайти нову роботу в Україні.

Наведені двомірні співставлення результатів трьох питань анкети дають змогу зробити наступне припущення: якщо, враховуючи переважно середній вік більшости мігрантів, погодитися з тим, що варіант «повернуся до попереднього виду діяльности», здебільшого, у підтексті означає «повернення до попередніх відносин», то позначена співставленнями динаміка трудової міграції відображає перехід від старого до нового укладу соціально-економічних відносин в Україні (поступове заперечення заробітчанами «повернення до попереднього виду діяльности» формуванням нової перспективи через включення в міграційний процес – вихід з нього через пошук нової роботи в Україні, де відбуваються економічні зміни). Спрямованість переважної більшости трудових мігрантів на повернення в Україну дозволяє говорити про заробітчанство як про явище внутрішніх відносин українського суспільства, не стільки «наслідок», а, більше внутрішньоукраїнську складову зміни відносин, чинник модернізації українського суспільства. Цю думку підтверджує двомірне співставлення показника варіанту «розпочну власний бізнес» із результатами відповідей на инші питання анкети.

Нагадаємо, реалізувати свої активності в цьому напрямі після повернення додому хочуть 8,201% респондентів. Даний показник, в основному, стосується заробітчан, які прибули в Італію вперше і вдруге (7,24% і 9,302% відповідно). Натомість, відсоток мігрантів, які планують розпочати власний бізнес найбільший серед тих, хто на заробітках уже втретє (22,5%). Причому, прагнення розпочати власний бізнес серед «третіх» заробітчан здобуває перевагу з-поміж усіх инших напрямів, з якими опитані мають намір пов’язати свої активності після повернення в Україну.

Хто ж вони, заробітчани в Італії, які прагнуть стати бізнесменами в Україні? Це передовсім молоді люди у віці 21-30 років. Найбільша частка прихильників цього вибору, припадає саме на них – 42,86%. Далі частка потенційних бізнесменів розподіляється за віковими категоріями наступним чином: 31-35 років – 10,71%, 36-45 років – 33,93%, 46-55 років – 12,5%. Прагнення створити власний бізнес серед заробітчан до 30 років поступається лише двом напрямам – «поїду повторно на заробітки» (22,41%) і «ще не знаю, чим буду займатися» (27,59%). Це дає змогу припустити, що молоде покоління мігрантів належить до середовища соціального самовизначення, відмінного від їхніх старших товаришів, неодмінними рисами якого стають прийняття самостійних рішень і самостійні соціальні активності.

Характерно, що відсоток невизначених (тих, хто ще не знає, чим буде займатися після повернення в Україну) значно нижчий серед обох вікових груп молодих людей: для заробітчан 21-30 років він становить 27,59%. Для старших вікових груп (31-35, 36-45, 46-55, 55 років і більше) цей показник становить 32,47%, 35,94%, 30,74 %, 34,62% відповідно. Вищий «рейтинговий» показник в середовищі старших заробітчан, порівняно з молодшими мігрантами, натомість, мають наміри «поїхати повторно на заробітки (36,33%, 25,82%, 26,92%), «жити на зароблені гроші» (23,38%, 53,44%), «повернутися до попередньої діяльности» (37,20 і 27,90%), «знайти нову роботу в Україні» (41,89% і 22,97%). Вищий відсоток старших серед тих, хто ще не знає чим буде займатися після повернення додому, порівняно з молодшими заробітчанами, дозволяє на прикладі заробітчанських поїздок до Італії припустити, що саме ці перші підтримують динаміку української трудової міграції у її нинішньому вигляді. А це, у свою чергу, підтверджує висновок про заробітчанство як «внутрішньоукраїнське явище».

 Потенційні бізнесмени, за результатами цього анкетування, – здебільшого, одружені жінки, що мають по одній-дві дитини.

Серед тих, хто планує розпочати власний бізнес 54,39% одружених, 21,05% неодружених і 22,81% розлучених. З них 26,67% мають по одній дитині, 73,33% – двоє дітей. Залишається додати: опитані українські заробітчани в Італії – потенційні бізнесмени – майже наполовину (49,12%) люди з вищою освітою; 14,04% – мають середню та 35,09 – середню спеціальну освіту. Вони репрезентують широкий спектр наявних в Україні спеціальностей: технічних (39,02%), гуманітарних (32,93%), медичних (10,98%). Серед тих хто прагне започаткувати власний бізнес в Україні 17,07% робітників.

Спробуємо певною мірою відповісти на ці питання за допомогою аналізу кількох зразків двомірних результатів опитування, проведеного Західноукраїнським Центром «Жіночі перспективи».

З огляду на те, що серед українських заробітчан в Італії переважають жінки, співставимо результати відповідей двох взаємопов’язаних питань: «наявність (кількість) дітей» і «позитивні наслідки перебування за кордоном».

Серед тих, хто назвав найпопулярніший варіант відповіді на перше питання – «покращення матеріального становища», виявилася найбільша кількість респондентів з двома дітьми (55,25%). Це, у свою чергу, складає 80,27% усіх представників найпопулярнішого варіанту відповіді на друге питання.

Характерно, що у межах найпопулярнішого варіанту відповіді – «покращення матеріального стану» – послідовність співвідношень відсотків респондентів напроти варіантів про кількість дітей відповідають співвідношенням на рівні одномірних результатів цього питання.

Крім того, послідовність пропорцій, у яких співвідносяться між собою показники варіантів відповідей про позитивні наслідки перебування за кордоном у

межах відповідних варіантів щодо кількости дітей, у цілому, відтворює послідовність пропорцій співвідношень числового ряду варіантів відповідей на це перше питання на рівні одномірних результатів. З другого боку, значне відхилення від послідовности пропорцій співвідношень респондентів щодо кількости дітей у межах варіанту «немає позитивних наслідків» вказує на маргінальність цього варіанту у межах змісту, який розкривається через взаємодію показників двомірки. Цей зміст можна викласти так: сучасний український емігрант в Італії – це, переважно, жінка 36-45 років, яка має двох дітей, приїхала сюди заробити грошей і поліпшити матеріальне становище родини в Україні і, – в основному, досягає своєї мети.

Проте показник відсутности позитивних наслідків перебування на заробітках за кордоном, у двомірному співставленні з відповідями на питання «Що ви плануєте робити після повернення додому?» відображає фундаментальну історичну відмінність нинішнього заробітчанства від міграцій попередніх епох.

У планах мігрантів-«невдах» доволі високі, хоч і нижчі, ніж в успішних заробітчан, рейтинги посіли варіанти «поїду повторно на заробітки» (22,95%); «попробую знайти нову роботу в Україні» (24,59%); «повернуся до попередньої діяльности» (9,836%); «розпочну власний бізнес» (4,918%) і, навпаки, вищі –»буду жити на зароблені гроші» (16,39%) і «ще не знаю чим буду займатися» (36,07%). Ці відповіді не тільки дають змогу побачити, що «невдахи» продовжують належати до заробітчанського «пулу». Означення таких напрямів вибору, як повторна поїздка на заробітки і спроби знайти нову роботу в Україні у відповідях тих, хто вказав на відсутність позитивів від перебування за кордоном, з нашого погляду, виявляє, що сучасна закордонна міграція пов’язана зі зміною соціального простору, у якому відбувається самовизначення українського заробітчанина. «Успішні» й «неуспішні» трудові мігранти привезли з собою новий світ, у якому всі перераховані варіанти про майбутні наміри, включно із «ще не знаю, чим буду займатися» мають значення напрямів вибору, інструментів самореалізації, які співіснують у їхньому житті й можуть бути використаними відповідно до потреб. Цей світ називається глобальним суспільством.

Наведений приклад також відображає зміну способу соціального вибору українських трудових мігрантів. Якщо основою життєвого укладу, яким визначалися особливості міграційного руху, скажімо, на початку минулого століття, була родина, то формування комунікативного простору глобалізації, попри те, що забезпечення матеріальних потреб родини залишається важливим мотивом трудової міграції, в основі прийняття рішень їхати чи не їхати на заробітки за кордон, лежить принцип персонального вибору.

З погляду ширшого означення особливостей соціального самовизначення сучасних українських трудових мігрантів, цікавим, на наш погляд, є співставлення відповідей про позитивні наслідки перебування за кордоном із результатами питання «Що Ви плануєте робити після повернення додому?» Співвідношення відсотків відповідей про позитивні наслідки поїздок на заробітки – у межах п’яти із шести варіантів намірів (деякі відхилення пропорційних співвідношень є у межах варіанту «розпочну власний бізнес») відповідає пропорційним співвідношенням показників щодо позитивних наслідків перебування за кордоном на рівні одномірки.

З иншого боку, у цілому, пропорції результатів відповідей щодо намірів після повернення додому «у рамках» найрейтинговішого наслідку заробітчанських поїздок «покращення матеріального становища» відповідають співвідношенням одномірних результатів першого питання. Це може означати, що усі ці формулювання разом – «повернуся до попередньої діяльности», «поїду повторно на заробітки», «спробую знайти нову роботу в Україні», «буду жити на зароблені гроші», «ще не знаю, чим буду займатися» – характеризують соціальне середовище заробітчан у цілому, ключовою рисою якого є «невизначеність».

Відповідь «розпочну власний бізнес» у межах двомірного співставлення питань, у якому порушується «одномірна» пропорційність співвідношень показників другого питання, водночас виходить за межі наведених характеристик заробітчанського середовища.

Цікаво, що у межах варіанту «поїду повторно на заробітки» спостерігається майже повна збіжність одного з показників питання про позитивні наслідки перебування за кордоном – «впевненість і самореалізація» – із загальним результатом цього варіанту (відповідно, 15,17% і 15,26%). На підтвердження, що в існуючих умовах осягнуті в заробітчанських поїздках можливості набуття упевнености і самореалізації виступають чинниками посилення міграційних інтенцій, можна додати, що найбільший відсоток тих, хто назвав упевненість і самореалізацію позитивним наслідком перебування за кордоном припадає на прихильників повторної поїздки на заробітки.

Ще один приклад майже стовідсоткової збіжности показника варіанту «впевненість і самореалізація» із одномірним результатом маємо у межах позиції «буду жити на зароблені гроші» (відповідно 16,67% і 15,26%). Однак наявна невідповідність пропорцій співвідношень показників відповідей про позитивні наслідки перебування за кордоном у межах зазначеної позиції та на рівні одномірних результатів означає, що варіант «упевненість та самореалізація» набуває змісту у взаємодії з иншими варіантами відповідей про наміри заробітчан після повернення додому (з тим же «поїду повторно на заробітки»).

На завершення нашого аналізу трохи зупинимося на проблемі соціальної ідентичности українських трудових мігрантів у Італії. Спробуємо відповісти наскільки пропорційні співвідношення показників варіантів відповідей на питання «Що Ви плануєте робити після повернення додому?» коректується такими чинниками як стать, вік, освіта, сфери попередньої діяльности респондентів; який «вклад» кожного з названих чинників у визначення сучасної української трудової міграції як соціальної категорії?

На тлі значної переваги жінок щодо чоловіків (87,82% і 12,18%) усе ж можна відзначити, що серед тих, хто має намір розпочати власний бізнес переважають чоловіки. Серед чоловіків таких 16,25%, що вдвічі переважає одномірний показник цієї відповіді, – тоді як серед жінок тільки 6,919%, що на 1,282% менше за одномірний показник. І, навпаки, поїхати повторно на заробітки планують 31,14% опитаних жінок (+0,91% від результату одномірки), і тільки 26,25% (-4,15% від одномірки) опитаних чоловіків. Аналогічно, і невизначеність («Ще не знаю, чим буду займатися») переважає серед опитаних жінок щодо опитаних чоловіків – відповідно, 34,6% і 31,25%. Перше з наведених чисел майже збігається з одномірним результатом цього варіанту відповіді, що дозволяє припустити: дана невизначеність відображає міграційну мобільність опитаних.

Сукупність наведених даних двомірки наштовхує на думку, що сучасну українську трудову міграцію як соціальне явище у його теперішньому вигляді переважно визначають жінки. І тут не йдеться про заробітчанські поїздки до Італії, учасниками яких стають переважно жінки. Якщо врахувати, що український мігрант на прикладі Італії – це, передовсім, жінка із залишеними вдома дітьми, діяльність якої спрямована на поліпшення умов життя в Україні, то можна припустити, що, незважаючи на масовість, теперішня українська трудова міграція перебуває на етапі, коли вона ще прив’язана до економічних трансформацій українського суспільства і наразі не стала явищем, яке носить системний характер.

Серед опитаних Західноукраїнським Центром «Жіночі перспективи» заробітчан в Італії, як відомо, представлені всі вікові групи працездатного населення – від юних до пенсіонерів. Природно, що респонденти від 55 років найчастіше відзначали варіант «жити на зароблені гроші» і значно рідше за молодших віком заробітчан усі инші версії відповідей щодо намірів після повернення додому.

У ході аналізу результатів цього опитування ми користуємося поняттями «міграційна хвиля» і «покоління трудових мігрантів». Міграційна хвиля у даному тексті охоплює заробітчан, які протягом певного відтинку часу одного (у даному разі – пострадянського) міграційного періоду приїжджають до країни побуту. Нагадаємо, що за результатами нашого опитування три чверті респондентів відзначили, що вони не бували на заробітках за кордоном раніше; термін, протягом якого вони перебувають на заробітках, коливається від одного-трьох місяців до трьох років і довше. Ці дані дозволяють віднести більшість опитаних до однієї міграційної хвилі. Старше чи молодше покоління мігрантів розрізняється не стільки за віком, скільки за приналежністю до певного етапу даного міграційного періоду, який, у свою чергу, відповідає етапові економічно-політичних трансформацій країни походження заробітчан. Перехід до наступного покоління заробітчан позначається зміною соціально-культурного середовища міграції протягом одного міграційного періоду. Велике (у випадку найстаршої групи від 55 років) і значне (для респондентів 46-55 років) відхилення показника варіанту «буду жити на зароблені гроші» у позитивний бік порівняно з одномірним результатом – за рахунок зменшення, порівняно з одномірними показників инших відповідей про наміри після повернення додому – дозволяє віднести обидві групи до першого покоління української трудової міграції. Перевага відповіді «жити на зароблені гроші», з нашого погляду, фіксує приналежність її прихильників до середовища соціальних відносин попередньої епохи, і їхнє заробітчанство за кордоном є безпосереднім результатом розпаду цих відносин.

 Відповіді респондентів двох середніх вікових груп – 31-35 і 36-45 років дозволяють віднести їх до другого покоління українських трудових мігрантів. Показники групи 36-45 років напроти варіанту «поїду повторно на заробітки» на 6% перевищують одномірні, тоді як для групи 31-35 років вони залишаються на одному рівні з останніми. З иншого боку, в обох групах дещо більше, ніж у цілому по масиву бажаючих спробувати знайти нову роботу в Україні. Обидві відмінності, з нашого погляду, вказують на динаміку міграційного процесу на тлі появи нового економічного укладу українського суспільства. Вона підтримується, в основному, заробітчанами середнього віку5.

І тут виникає питання – наскільки здобута заробітчанами освіта виступає чинником типологізації соціальних активностей українських заробітчан в уже змінених економічно-соціальних обставинах.

Одразу ж напрошується відповідь: серед тих, хто вирішив розпочати власний бізнес на 11% більше людей з вищою освітою, ніж у цілому по масиву. Пропорційність співвідношення відповідей про освіту одномірним відповідям на це питання тут зберігається. Тоді, як варіант «Буду жити на зароблені гроші» «набирає» свій показник більше за рахунок респондентів із середньою та середньою спеціальною освітою; у ньому порушується відповідність пропорційним співвідношенням результатів одномірних відповідей про освіту саме за рахунок значного відхилення (11%) в негативний бік опитаних з вищою освітою.

Водночас, заробітчани із середньою і середньою спеціальною освітою переважають мігрантів з вищою освітою щодо намірів поїхати повторно на заробітки і знайти нову роботу в Україні. Проте характерна деталь: за умови відповідности пропорційних співвідношень показників про освіту у межах варіантів «поїду повторно на заробітки», «попробую знайти нову роботу в Україні», відхилення у позитивний бік від загальних показників спостерігається для мігрантів із середньою спеціальною освітою, тоді як для респондентів із середньою освітою вони тотожні з одномірними, чи навіть дещо нижчі за них. Водночас, у межах варіанту «розпочну власний бізнес», відсоток респондентів зі шкільними атестатами зрілости вищий, ніж у відповідях на питання про освіту і, навпаки, нижчий, – для тих, хто має дипломи про закінчення професійно-технічних училищ і технікумів. І, разом із тим, відсоток невизначених («ще не знаю, чим буду займатися») суттєво відхиляється у бік зменшення – для випускників шкіл; і в напрямі зростання – для спеціалістів із середньою освітою – порівняно із одномірними результатами.

Це дає підстави припустити, що серед заробітчан із середньою освітою – чимало молоді до 30 років, яка бачить своє майбутнє у перспективі здобуття вищої освіти й заснування власної справи.

Завдяки масовому опитуванню, проведеному Західноукраїнським центром «Жіночі перспективи» серед українців, що приїхали на заробітки до Італії, ми спробували з’ясувати деякі соціальні риси новітньої української трудової міграції. За кордоном, здебільшого, нелегально живуть і працюють представники основних верств і груп соціально активної частини українського суспільства. Проте метою переважної більшости емігрантів є поліпшення умов їхнього життя в Україні, підтримка матеріального становища сім’ї, здобуття освіти дітей. З иншого боку, відносини зайнятости в самій Україні, значною мірою нелегальні, подібно до закордонного заробітчанства, часто нагадують міграції у пошуках заробітків. Результати масового опитування українських заробітчан в Італії наводять на думку, що з історичної перспективи нинішня зовнішня трудова міграція є, радше, елементом внутрішнього розвитку українського суспільства і навряд чи приведе до масових територіальних переміщень населення. Водночас новітня українська трудова міграція з огляду на причини появи і за змістом виступає складовою процесу цивілізаційних змін і чинником модернізації українського суспільства.

1 Соціальне обличчя новітньої української трудової міграції. // Результати масового соціологічного опитування українських заробітчан в Італії. Львів-2003.

2 Чумало Марта. Українські жінки на заробітках в Італії //у збірнику: Українська трудова міграція в контексті змін сучасного світу. Львів-2005, с.

3 Тут і далі подаємо результати опитування у відсотках від кількости респондентів, які відповіли на питання, а не від загальної кількости респондентів.

4 За даними Державного комітету статистики України за 2001 рік // http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/education/

5 Дослідники ведуть мову про т.зв. «професійних мігрантів», яких тривалі заробітчанські поїздки стали основною діяльністю.