|
|
|
Якуб ЛогіновСтратегія розвитку українсько-польського кордону і прикордонних територій: економічний, суспільний і політичний аспектиПостійне порушення законодавства на кордоні внаслідок політики Европейского Союзу Польща, Словаччина та Угорщина не підписали Шенгенської угоди й тому можуть провадити автономну візово-прикордонну політику. Зрештою, пропоноване поширення Угоди на схід буде незаконним, адже унеможливить виконання постанов статті 17 Рамкової конвенції Ради Европи «Про захист національних меншин». Навіть сьогодні, чимало нав’язаних Польщі візово-прикордонних вимог (передусім заборона «малого прикордонного руху», обмеження прав пішоходів і велосипедистів) очевидно суперечать чинному законодавству вищого рівня, зокрема згаданій Конвенції та Конституції Польщі. Приклади порушень окремих статей Конституції Польщі: Ст. 32. 1 Відомо, що за неформального сприяння дипломатичних служб, представників місцевої влади та комендантів пунктів пропуску, деякі категорії громадян як Польщі, так і України (представники влади, учасники міжнародних конференцій, инші VIP-персони) перетинають кордон за спрощеним режимом, що є прийнятою міжнародною практикою, однак не відображено у польському законодавстві. Дана «Стратегія...» подає пропозиції врегулювання і легітимації таких ситуації законом. Ст. 32. 2 Дискримінація громадян Республіки Польща, котрі мають бізнес чи навчаються в Україні. Зокрема, черги унеможливлюють мешканцям Перемишля чи Замостя здійснювати щоденні ділові поїздки до Львова, чи їздити до Львова на навчання. Ті ж, хто перетинає кордон раз на тиждень, втілюючи у життя декларації польських президентів, які невпинно заохочували поляків до активності в Україні, через ускладнену процедуру перетину кордону почуваються переслідуваними за свій вибір на користь українсько-польської співпраці. Ст. 40 Неналежні умови перебування на кордоні, некоректна поведінка деяких службовців, відсутність регламентації щодо тривалості оформлення документів, використання психологічного тиску, застосування самовільних неаргументованих покарань (пересування на кінець черги, анулюванням візи) без пояснень і права на апеляції, брак правового захисту подорожніх та ін., є нічим іншим, як порушенням засадничих прав людини через приниження і неадекватне виконання функціональних обов’язків. Ст. 41. 1 Примусове перебування на кордоні довше, ніж це необхідно для оформлення необхідних документів і у випадку відсутності надзвичайних ситуацій, можна вважати рівнозначним позбавлення волі – адже наприклад пасажир рейсового автобуса не має можливости відмовитися від перетину кордону в ситуації, коли він уже є на території пункту пропуску. На кордоні постійно порушують і особисту свободу. Ст. 52 Обмеження права польських громадян залишити територію Польщі, чи повернутися на територію Польщі. Зокрема, на кордонному переході Рава–Руська (Україна) громадянин Польщі не може без транспортного засобу повернутися на територію Польщі, оскільки відсутній пішохідний перехід. У випадку нестандартної ситуації (відсутність автомобіля, коштів, інші форс-мажорні ситуації) громадянин Польщі не може повернутися на територію країни. Ст. 64. 3 Митники постійно завдають шкоди приватній власності громадян під час митного огляду з метою виявлення контрабанди. Мотивація таких дій недостатня, і вони є порушенням ст. 64 Конституції Польщі. Отже, вимоги Брюсселя щодо процедури перетину кордону у вказаних пунктах суперечать Конвенції Ради Европи «Про захист національних меншин», іншим міжнародним договорам та Конституції Республіки Польща. Усунення правової колізії Для усунення згаданої правової колізії слід якнайшвидше створити перелік юридичних актів Европейського Союзу (зокрема записів Акцесійного Трактату), на підставі Польща зобов’язана забезпечувати саме таку організацію функціонування кордону. Наступним етапом має бути ідентифікація діючих правових нормативів РП (в тому числі наведених вище), які регулярно порушуються на кордоні. Якщо на заваді правопорядку стоять інші закони, передусім вимоги ЕС, слід привести їх у відповідність до Конституції Польщі та до вимог міжнародних конвенцій й усунути цю очевидну правову колізію. Речник прав подорожніх Оскільки названі вище дії суперечать інтересам майже всіх гілок польської влади й адміністрації, необхідно створити інститут незалежного Речника прав подорожніх. У кожному пункті перетину кордону повинен цілодобово працювати офіційний представник Речника, до якого кожен подорожній мав би право звернутися у випадку порушення законодавства чи затягування процедур. Це ефективніший спосіб, аніж надсилання ex-post скарг на діяльність митниць. Представник Речника самостійно реагував би на виникнення черг, домагався б пояснень, складав протоколи, аналізував би причини черг й перевіряв би, чи дійсно зроблено все для швидкого оформлення документів. У випадку регулярності черг представник Речника був би зобов’язаний просити пояснень і повідомляти прокуратуру. 1. Пропозиція радикальної реформи візової політики та організації особового руху Недосконалість нинішнього способу видачі віз та прикордонного контролю Сьогодні громадянам України рідко відмовляють в отриманні польської візи і ця процедура доволі формальна. Польська влада і дипломати представляють цей факт як успіх Польщі й доказ її проукраїнської політики. Однак, негативні, з точки зору України, наслідки такої політики переважають, про що представники польської влади говорять менш охоче, або послідовно замовчують такі факти. Така постановка питання перекладає вирішення проблеми: «впустити – не впустити», на не пристосованих до цього завдання функціонерів-прикордонників. Паспортний контроль на кордоні не обмежується перевіркою автентичности документів і підтвердженням відсутности заборони в’їзду до Польщі. Функціонер зобов’язаний провести з кожним громадянином України (і Білорусі) коротку розмову, запитати про мету приїзду, перевірити наявність коштів або страхового полісу тощо. Це вимагає від однієї до трьох хвилин, інколи більше. Отже, проведення такої співбесіди з пасажирами тільки одного автобуса мусить тривати від 20-ти до 30-ти хвилин. Стільки ж часу забирає контроль автентичности паспортів, перевірка даних з комп’ютера тощо, а далі додаються – митний контроль, очікування в черзі, українська частина процедури, технічно-організаційні перерви. Позитивний приклад словацьких консульських і прикордонних служб Позитивний досвід щодо організації прикордонних служб мають словаки. На словацьку візу доводиться чекати від одного тижня до десяти днів. Такий термін не випадковий – стільки часу словакам потрібно, аби ретельно перевірити дані щодо чесних намірів заявника, стан його фінансів, наявність страхового полісу. Багаторазову довготермінову візу до Словаччини, на відміну від одноразової візи, не легко отримати. Треба неодмінно довести ціль, чому таким необхідним є частий перетин кордону (Польща натомість є тут значно більш ліберальною). Безперечну проблему для Словаччини становлять деякі мешканці Закарпаття – це потенційні «човники». Такі особи, звісно, без проблем отримують одноразову візу, проте для отримання багаторазової доводиться подати докази легальної економічної діяльности та представити в консульстві договір про співпрацю з фірмою або організацією зі Словаччини. Так роблять, зокрема, мешканці прикордонного села Малий Березний, для того, щоби займатися дрібною контрабандою. Проте всі процедури й оформлення фіктивних контрактів вимагають стільки часу, зусиль і грошей, що таких людей є лише одиниці. Одноразовий виїзд, звісно, таких проблем не спричиняє. Проте кожного разу виробляти в Ужгороді візу, хоч і безкоштовну, для перенесення одного блоку цигарок, двох пляшок горілки та мішка солодощів – недоцільно. Недоцільним це є навіть тоді, коли вдасться перенести у декілька разів більше товару, ніж передбачає закон (що, зрештою, у випадку Словаччини є практично неможливим – на відміну від Польщі). Внаслідок того, словацький кордон є доступним для осіб, які їдуть з чесними намірами, бо його не блокують «човники». Причому до цих легальних цілей словаки зараховують також узгоджений із законом приватний імпорт українських товарів. Словаки їздять до Ужгорода на таких самих засадах, як у 90-тих роках 20 століття німці їздили за покупками до Польщі, а поляки – до Словаччини. В Україні дешевшими, ніж за західним кордоном, є більшість продуктів харчування (за винятком м’яса, цибулі й декількох инших), передусім солодощі, а також послуги: перукарські, стоматологічні, ремісничі. І це не контрабанда, а власне той «Европейський стандарт» і економічна інтеграція, до яких ми прагнемо. Перевірка в консульстві замість перевірки на кордоні Разом із запровадженням ретельної візової перевірки в консульстві, треба застосувати принцип доступу для всіх, у кого є дійсні документи. На кордоні варто відмовитися від усяких запитань щодо мети подорожі, оскільки це слід з’ясовувати ще у консульстві під час перевірки і прийняття рішення щодо видачі візи. Замість процедури перевірки наявних коштів на кордоні, у консульстві можна вимагати пред’явлення довідки Податкової служби України про свої законні доходи. Якщо вони будуть нижчими, ніж встановлена окремою постановою межа, дану особу слід зобов’язати долучити до візової анкети підтверджену копію страхового полісу або запрошення. Це буде сприяти легалізації доходів громадян України, у чому зацікавлена і Польща, як великий економічний партнер України. До речі, це призведе до збільшення доходів місцевих бюджетів, які сьогодні, з огляду на приховування громадянами своїх прибутків, не можуть інвестувати в модернізацію прикордонної інфраструктури. Перевірка фінансової спроможності повинна відбуватися у консульстві також з огляду на те, що на кордоні немає ані часу, ані властивих умов, ані навіть компетентних кадрів, без чого неможливо вдало провести таку перевірку. Тобто у консульстві мають бути з’ясовані усі питання, відповідь на які дає можливість прийняти позитивне чи негативне рішення щодо отримання польської візи. Як можна розвантажити консульства Слід значно збільшити кількість осіб, котрі мають право отримувати довготермінові п’ятирічні візи. Польський Сейм повинен затвердити Закон «Харта поляка», зразком для якої буде Закон України «Про правовий статус закордонного українця». Надання такого статусу дає українцям з діаспори право безвізового в’їзду в Україну, перебування там без окремого дозволу упродовж 5-ти років, легального працевлаштування й безкоштовного навчання, а також трактування їх на рівних правах з громадянами України. Польща, запроваджуючи такі нововведення для українських та білоруських поляків, не тільки допомогла б цим особам (що є конституційним обов’язком РП), але теж значно «розвантажила» польські консульства. Право до отримання статусу поляка можна також розширити на заслужених для Польщі иноземців, особи яких утверджувала б спеціальна комісія, наприклад при Президенті РП. Таким чином можна підтримувати польсько-українські ініціативи. Треба встановити чіткі засади, хто має право на отримання п’ятирічної візи. Не підлягає сумніву, що такий привілей повинен належати студентам університетів зі статусом «національний», журналістам, громадським діячам, вченим, представникам нацменшин. Докладніше про це можуть сказати працівники МЗС України, які в момент створення цієї «Стратегії...» власне ведуть переговори з ЕС про надання такого права окремим категоріям українських громадян. Ще більше можна розвантажити консульства поширюючи кількість осіб, які мають право на безвізовий в’їзд на територію Польщі. Наявність дійсної Шенгенської візи візи Чехії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Литви, Латвії, Естонії, Швейцарії, США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Японії, Хорватії та інших розвинутих країн має автоматично надавати дозвіл не лише транзитного пересування територією Польщі, але й дозвіл перебувати на території Польщі з туристичною метою. Засада презумпції чесних намірів Внаслідок вище описаних змін у роботі Консульства, отримання візи буде гарантією позитивного результату перевірок у консульстві, а отже і подальшого позитивного контролю прикордонних служб. Особа, яка має дійсну візу, не повинна зазнавати жодних перешкод і зайвих запитань на кордоні, а отже, паспортний контроль кожної особи забиратиме не більше, ніж півхвилини. Важливою і необхідною функцією на кордоні залишиться тільки митний догляд на наявність контрабанди. Сучасні технології дають змогу випрацювати таку систему, яка б успішно запобігала контрабанді навіть при вибірковому проведенні контролю. Так, спеціальний автомат має вказати, чи дана особа (або транспортний засіб) мають бути перевірені прискіпливо, чи в звичному режимі. Це рішення має бути абсолютно автоматичне, на нього не може вплинути спосіб, у який дана особа під’їде до пункту контролю, а також має бути незалежним від результату попереднього рішення. Встановлена має бути лише ймовірність рішення «1» – прискіплива митна перевірка (наприклад: P = 0,05), а відтак і ймовірність протилежного рішення «0» – побіжний контроль. Причому у випадку виявлення якоїсь контрабанди, громадянина України треба неодмінно позбавляти права в’їзду до Польщі на 2-5 років (з можливістю заміни на немалий розмір штрафу). Внесення змін до польсько-української Угоди про особовий рух Оскільки більшість контрабандистів становлять громадяни Польщі, найдоцільнішим було би забороняти їм в’їзд в Україну. Проте, польські службовці не можуть цього зробити. З огляду на це, треба внести відповідні зміни до Угоди про особовий рух, які передбачають координацію праці двох служб у цьому питанні. Передусім, нова Угода має зобов’язати сторони упродовж шести місяців запровадити на всіх пунктах пропуску спільний одночасний контроль польських і українських прикордонників та митників. На підставі иншої зміни до Угоди, український прикордонник буде зобов’язаний накласти на громадянина РП, у якого поляки виявили контрабанду, адміністративну заборону на в’їзд в Україну. Причому це вимагатиме внесення ще третьої зміни до Угоди, якою встановлять, що громадянин покинув територію України лише після проведення спільної польсько-української перевірки. Инші зміни до Угоди мають обмежити дозволену кількість в’їздів польських громадян через державний кордон України до, скажімо, одного в день, трьох у тиждень та дванадцяти у місяць. Причому дозволено буде перетинати кордон частіше, але лише після внесення держмита (розміром 150-200 гривень). Для журналістів, водіїв вантажівок та автобусів, а також инших осіб, котрі з огляду на специфіку праці змушені перетинати кордон частіше, Державна прикордонна служба України видавала би спеціальні документи у вигляді пластикової картки, що звільняла б від цих обмежень. Ці нововведення цілковито ліквідували би явище «човництва». Инша постанова нової Угоди про особовий рух ліквідувала б обов’язок польських громадян заповнювати імміграційну картку, що додатково спростило би рух на кордоні. Нова угода мала би також містити декларації загального характеру. Між иншим, зобов’язала би сторони докласти всіх зусиль для того, щоби ліквідувати штучні різниці в цінах поміж товарами, в ціноутворення яких активно втручається держава. Це була б юридична підстава для майбутнього підвищення Україною акцизу на цигарки й алкоголь та зниження польським урядом акцизу на пальне. 2. Зменшити джерело контрабанди за допомогою акцизної політики Підвищення цін на цигарки й алкоголь в Україні як елемент ширшої, системної стратегії боротьби з алкоголізмом і курінням Потрібно насамперед поставити просте питання: чому пачка середнього класу цигарок має коштувати власне 2,50 грн (1,50 злотих), а пляшка доброї горілки – 15 грн (10 злотих)? Підвищення цін на ці вироби може бути для Україні корисним, але треба це робити розумно (раптове підвищення акцизу може знищити тютюнову й алкогольну промисловість та галузі, які з ними співпрацюють, збільшити тіньовий сектор, спричинити суспільні конфлікти), тому ситуацію треба спершу ретельно вивчити і проаналізувати. Польща повинна поділитися з Україною власним досвідом боротьби з алкоголізмом й курінням, невід’ємним елементом якої є політика високих цін. Польща повинна допомогти Україні у створенні національної стратегії боротьби з цими патологіями та в здобутті на її реалізацію коштів з Норвезького фінансового механізму, фондів Европейського економічного простору, Европейського Союзу та США. Дорожчі цигарки й алкоголь в обмін на лібералізацію ринку праці, стипендії та фінансову компенсацію Найімовірніше, виникне наступна ситуація: з одного боку, Київ не буде особливо активно реагувати на ці пропозиції, а з иншого боку – вказуватиме на негативні наслідки підвищення цін. Польща має однак засоби, якими може впливати на зміну цього підходу навіть у випадку, якщо б українці визнали підвищення цін невигідним. Метою переговорів має бути: з польського боку – якнайвищий акциз на цигарки й алкоголь, натомість з українського – здобути якнайбільше користі від компромісного рішення. Польща може запропонувати Україні: підтримку українських намірів вступити до EEП, відкриття ринку праці, можливість безкоштовного навчання для певної кількости українців. Для отримання результату (чим можуть бути вищі ціни), варто замислитися над фінансовою компенсацією, яку Польща виплачувала б Україні з конкретно зазначеною метою (наприклад, ремонт пам’яток архітектури Львова, цінних також з точки зору польської культурної спадщини). Негативні наслідки зростання цін підакцизних товарів і польська допомога у запобіганні їх Не можна забувати про опосередковані наслідки, які виникнуть після збільшення акцизу. Отже, такий крок спричинив би виникнення різниць у цінах поміж Україною та Молдовою й Росією (в Білорусі цигарки дорожчі). За такої ситуації, належить запросити до переговорів Молдову, якій Польща також повинна щось запропонувати. Якщо Польща відкриє ринок праці й дасть частині громадян Молдови можливість безкоштовно навчатися в Польщі, то це для неї не буде великим тягарем, натомість допоможе в стабілізації й розвитку регіону, тим самим реалізуючи один з пріоритетів польської закордонної політики. Натомість розмови з Росією радше недоцільні, оскільки з цією країною неможливо розмовляти. Можливо варто поділитися з Україною польським досвідом щодо «ущільнення» східного кордону. Зрозуміло, що внаслідок підвищення акцизу, постраждають чимало осіб, угрупувань, середовищ, адже кожна реформа чи реструктуризація, яка відкриває шлях до майбутнього добробуту, доволі болісна на початках. Україна має створити професійну Національну стратегію боротьби з алкоголізмом і курінням, зокрема – з нелегальним виробництвом і дистрибуцією. Польща повинна активно допомогти Україні у створенні такої Стратегії, поділитися досвідом, та посприяти в залученні до співпраці своїх партнерів з Европейського економічного простору та здобутті дотацій з Норвезького фінансового механізму, фондів Европейського економічного простору, ЕС та США. 3. Лібералізація польського ринку праці в обмін на підвищення Україною акцизу Рестрикційна антиімміграційна фікція Нинішні регуляції, а ще більше практика, фактично унеможливлюють для громадянина України легальне працевлаштування в Польщі. Як правило, треба спершу довести, що працедавець намагався працевлаштувати спершу громадянина Польщі або иншої країни Европейського економічного простору, і не знайшов відповідної особи. Практика показує, що на певні види роботи й за певну платню, громадяни країн Европейського економічного простору звичайно не наймаються. Належить докладно проаналізувати, який рівень лібералізації насправді є корисним для польської економіки. За лібералізацією ринку праці для українців висловлюється значна частина польського суспільства, про що не можна забувати. Ця інформація матиме ключове значення під час переговорів «акциз в обмін на працю». Вплив лібералізації ринку праці на зменшення черг на кордоні Лібералізація ринку праці переконає владу України до підвищення акцизу на цигарки й горілку. Це зменшить не лише втрати держбюджету, спричинені контрабандою, але також кількість контрабандистів, що блокують кордон. З иншого боку, якщо праця буде легальною, не треба буде удавати туристів, натомість можна буде владнати всі формальності перед оформленням візи. Отже, прикордонник не матиме підстав не пропустити такої особи. Якщо легальне працевлаштування дійсно не буде проблемою, морально обґрунтованим буде застосування жорстких репресій стосовно тих, хто працюватиме нелегально. Проте цим уже мають зайнятися правоохоронні органи на території Польщі, прикордонники ж мають пропускати всіх, в кого є відповідні документи. Запровадження «бланку підозри» для прикордонників Якщо у прикордонника є обґрунтована підозра, що дана особа порушуватиме законодавство, але не має для цього доказів, він повинен цю особу пропустити, натомість зазначити цей факт підозри у спеціальному бланку. Прикордонники мають підозри на підставі декількох стандартних ознак (зовнішній вигляд, специфічна поведінка – докладніше про це можуть розповісти самі прикордонники) – отже, в бланку будуть перелічені ці ситуації, а прикордонник лише зазначатиме «так/ні». Особові дані підозрілої особи друкуватимуть з комп’ютера. Оформлення бланка займатиме лише дві хвилини, а цей факт звільнятиме прикордонника від відповідальности за дозвіл в’їзду «ненадійній» людині. 4. Створення тимчасових пішохідно-велосипедних пунктів пропуску Навіть якщо реалізувати усі затверджені проекти побудови й модернізації пунктів пропуску, то упродовж найближчих 15 років ми не досягнемо рівня пропускної спроможности польсько-словацького кордону. Натомість наша мета – випередити словацькі стандарти щонайменше на 50%. Це зовсім не означає, що ми маємо відкладати амбіцію досягнення власних стратегічних цілей зовнішньої політики на десятки років. Кордон можна розвантажити, відкриваючи в експресному режимі тимчасові пішохідно-велосипедні пункти пропуску, водночас модернізувати й будувати традиційну інфраструктуру у нормальному режимі. Існуючі технології (зокрема, скандинавські) дозволяють спорудити будинок за один день. Нам не обов’язково потрібні одразу переходи найвищого класу. Головне, щоб їх було багато. Отже, треба творити, передусім в гірських районах, модульну інфраструктуру, споруджену з попередньо виготовлених бараків, мобільних елементів і під’їзних доріг, зроблених з бетонних плит. Процедура узгодження таких переходів повинна бути експресною. Найкраще було би спершу узгодити концепцію, визначити місця й затвердити «у пакеті» план побудови одразу 50-70 малих, пішохідно-велосипедних тимчасових переходів. Підготовча процедура, технічні узгодження й ратифікація могли би бути пришвидшені так, щоб відкрити перших 50 переходів до 1 березня 2007 року. Окрім того, треба негайно скористатися закарпатським досвідом, і за зразком україно-словацького кордону, встановити мобільні контрольно-пропускні пункти в тих місцях і тоді, коли творяться великі черги. Якщо на заваді у реалізації цієї пропозиції стоять вимоги ЕС, треба їх неодмінно оскаржити як такі, що суперечать вимогам статті 17 Рамкової конвенції Ради Европи про захист національних меншин та Конституції РП (див. пункт 1). 5. Соціологічна специфіка польського прикордоння Вивчити, зрозуміти і врахувати соціологічну специфіку прикордоння Чи не основними перешкодами на шляху до розблокування кордону є чинники соціологічного й культурного характеру. Мешканці Перемишля, хоч і постійно скаржаться на державу, яка своєю бездіяльністю змусила їх виживати за допомогою контрабанди, насправді звикли до такого способу життя. Отже, їм важко пояснити, що инша перспектива справді існує (або існуватиме внаслідок реалізації «Стратегії...»), і для такої перспективи потрібно лише трохи особистої активности та ініціятиви. Це особливо важке завдання з огляду на сформовану упродовж десятків років недовіру місцевих мешканців до держави як такої. Адже більшість політиків навіть сьогодні не трактують ці територій серйозно, не розуміють і не хочуть їх зрозуміти. Прикордонники, митники, інший персонал прикордонної інфраструктури та органів місцевої адміністрації набирається власне з цих здебільшого невеликих містечок й сіл, де всі один одного знають і приречені жити разом. Польське прикордоння характерне також великою пошаною до землі, почуттям приналежности до цього конкретного простору, спільноти, повіту. Навіть якщо хтось переїде до далекої Варшави, то повертається сюди на свята, відпустки тощо. Думкою місцевих мешканців аж ніяк не можна нехтувати. Проте чи не найважливішою рисою польського прикордоння є опозиція «свій-чужий». Щоправда, до «чужих» ставляться доволі прихильно – це ж край гостинних мешканців. Але таке є лише тоді, коли гості не залишаються тут на постійне перебування з метою впливати на життя реґіону, залишаючись водночас відчуженими від місцевої громадськости. Отже, тутешні держслужбовці за визначенням неспроможні сумлінно виконувати свої обов’язки у такій «делікатній» справі, якою є жорстке запобігання контрабанді та корупції, й водночас бути повноцінними членами місцевого суспільства. Неспроможність прикордонників та митників діяти в межах закону Саме з огляду на цю специфіку, яку майже неможливо змінити, прикордонник та митник не є цілковито незалежним від зовнішнього тиску. Звичайно, він виконує свою роботу, яка полягає у запобіганні контрабанді, й ніхто з місцевих мешканців не висуває йому претензій з цього приводу. Водночас, він не може бути «надмірно сумлінним». Це і є причиною того, що всупереч досконалим правово-організаційним механізмам, пішохідний перехід у Медиці-Шегинях неможливо пройти в цивілізований спосіб. Хоча нібито ним можуть користуватися лише ті, хто не декларує жодного товару, тобто навіть однієї пачки цигарок. Отже, юридичні підстави тут ідентичні, як на словацько-українському кордоні, проте там закон спрацьовує, а тут – ні. Як вирішити цю дилему? Передусім треба усвідомити, що прикордонники й митники, котрі походять з прикордонних територій, абсолютно неспроможні виконувати свої обов’язки. Причому кожен прикордонник, переведений з німецького кордону, стає мешканцем цих земель і таким чином він також потрапляє у пастку залежності. Проблема зникне, коли на кожній зміні працюватиме принаймні один службовець зі Словаччини, Чехії, Німеччини або Австрії (котрий знає польську, чеську або словацьку мови). Присутність особи «ззовні» настільки змінить поведінку решти персоналу, що «човництво» миттєво зникне. Звичайно, за такий «люксус» доведеться дещо заплатити. До того ж, необхідно встановити чіткі й однозначні стандарти: що кому дозволено, а що ні. Наприклад, очевидним для всіх має бути законне право кожного громадянина Польщі привести з України 15 літрів дешевого українського кетчупу й повний багажник мінеральної води. Якщо митник помітить це й буде бодай криво дивитися, дошукуватися в цьому злих намірів, чи затримувати машину довше, ніж п’ять хвилин, то за це має бути передбачена правова особиста відповідальність. Наступним етапом має бути запровадження системи управління якістю контрольно-пропускних і митних процедур, згідно стандартів ISO, а якщо це неможливо – створення власної систему якости. Час очікування й комфорт подорожніх, які перетинають кордон з законною метою, має мати абсолютний пріоритет над іншими, також важливими функціями, якими є запобігання контрабанді та іншим злочинам. Необґрунтоване затягування процедур й запізнення навіть на годину має бути достатньою підставою для виплати грошової компенсації всім, хто втратив свій цінний час. Необхідно також створити інститут Речника прав подорожніх, про який йшлося у першому пункті цієї «Стратегії...», а також гарантувати цілодобову присутність представника Речника на усіх пунктах пропуску. 6. Соціальна захисна активізаційна програма для колишніх контрабандистів Чому необхідна соціальна захисна програма Ліквідація черг з одночасною ліквідацією «човництва» оживить і підніме економіку економіки прикордоння, але це стане помітним лише після приблизно, двох років з часу запровадження реформ. Натомість негативні суспільні та економічні наслідки для мешканців Перемишля, значна частина економіки якого базується на контрабанді, проявляться негайно. Адже сьогодні для кільканадцяти тисяч мешканців Перемишля стояння на кордоні є фактично звичайною професією. Надання послуг цій професійній групі є підставою функціонування цілих галузей економіки міста: транспорту, малої гастрономії, дрібної торгівлі. Позбавлення «човників» нелегальних джерел доходу буде життєвою трагедією не лише для них самих, але також може означати економічну катастрофу міста в цілому. Ігнорування цієї проблеми спричинить не лише блокування всіх реформ прикордонниками та митниками, але також важкі до опанування суспільні протести й польсько-українські конфлікти. З метою уникнення цих проблем й уможливлення успіху операції, належить застосувати програму реструктуризації економіки Східної стіни, разом з соціальним захистом населення. Причому програма буде успішною лише у тому випадку, коли речі називатимуть своїми іменами, замість удавати, що не існує узалежнення економіки Перемишля та інших земель від контрабанди. Програма контрабандної амністії Належить запровадити програму умовної контрабандної амністії, пов’язаної з соціальною допомогою. Протягом перших, скажімо, трьох місяців, потрібно дати кожному можливість добровільно виявити свою контрабандну діяльність, без прикрих юридичних наслідків. Признання відкриє таким особам право користуватися спеціальною грошовою допомогою розміром, наприклад, 800 злотих щомісячно, яку надаватимуть за умови дотримання вимог програми. Зокрема, таку особу зобов’яжуть до регулярного відвідування спеціально створеного центру, де учасник програми буде зобов’язаний детально описати реалії життя в середовищі «човників», проте без вказування прізвищ і инших даних, на підставі яких можна ідентифікувати особи. Ця інформація не може бути використана правоохоронними органами, а лише для науково-аналітичних цілей. Лише результати праці науковців і експертів дозволять опрацювати рапорт, на підставі якого легше буде боротися проти патологій: організованої злочинности, корумпованости адміністрації, неофіційних зв’язків контрабандистів з митниками. Ці ж експерти нарешті матимуть змогу дізнатися про справжні причини бідности й безробіття цих земель і опрацюють стратегію розвитку Підкарпаття та Люблінщини, яка спиратиметься на інформацію про справжні проблеми звичайних людей. Працівники таких центрів і пов’язаних з ними науково-дослідницьких інститутів не можуть походити з Перемишля і довколишніх міст і сіл, адже вони самі були би втягнуті в ці нездорові ситуації, з якими мають боротися. Це не можуть бути також особи з-поза Східної стіни. Ефективними працівниками були би студенти останніх курсів, випускники та наукові працівники люблінських (і ряшівських) вищих навчальних закладів – вони чудово розуміють реалії і менталітет прикордоння, але не пов’язані безпосередньо з контрабандно-корупційними середовищами. Учасник програми підлягав би контролю своїх виїздів в Україну. З иншого боку, його би охопили безкоштовною юридичною, психологічною та медичною опікою, цей час враховувався би при пенсійному страхуванні. Така особа мала би змогу безкоштовно користуватися всякими вишколами та курсами, які допомагатимуть облаштувати життя у новому, «постконтрабандному» суспільстві. Центри допомагали би працевлаштуватися, зокрема поїхати на заробітки за кордон. Програмою охоплювали би одразу всіх членів сім’ї. Участь у програмі припиняли би автоматично при виявленні, що певна особа, або член найближчої родини, повернулася до «човництва». 7. Джерела фінансування нововведень Витрати Найбільше коштуватимуть зміни, передбачені в 5, 6 та 7 пунктах: тимчасові переходи, викриття і ліквідація корупційних структур серед прикордонників та митників, а також активізаційна програма «амністії» і «реабілітації» для човників. Натомість організаційно-адміністративні зміни в консульствах, митниці та прикордонній службі вимагатимуть коштів у межах звичайного фінансування адміністрації держбюджетом. Загальний механізм фінансування Джерелом фінансування програми мають бути кошти, які держава акумулює завдяки ліквідації контрабанди та розвитку прикордонної економіки. Причому упродовж перших двох років витрати будуть величезними, а наслідки для економіки – нерідко негативні (саме тому необхідна програма соціального захисту для човників, яких «Стратегія...» позбавить «роботи»). Позитивні наслідки у перші два роки зводитимуться до уникнення втрат, спричинених контрабандою, та відносно невеликого додаткового доходу від розвитку туризму, легальної торгівлі й співробітництва малих фірм по обидва боки кордону. Цю суму можна визначити за допомогою простих економетричних методів та виділити її з бюджету. Цього вистачить на покриття лише на 10-25% загальних витрат. 30-40% можна би здобути від Норвезького фінансового механізму та фондів розвитку Европейського економічного простору та ЕС. Решту суми можна доповнити кредитом від Европейського банку реконструкції та розвитку, наданим на преференційних засадах. Величезний ефект буде досягнуто, якщо задіяні до польсько-української співпраці НУО, науково-дослідницькі інститути, органи адміністрації та інші організаційні одиниці, що зараз задіяні у програмах на кшталт «мости схід-захід», «польсько-українське примирення», «Україна й Польща разом у Европі», займуться головним – ліквідацією причин, а не наслідків проблем, зокрема кордонного бар’єра. Коли кордон, хай і на гірському шляху, можна буде перетнути, впродовж 10-ти хвилин, без черг і хабарів, евроінтеграція України, набування українцями польського досвіду, діалог і примирення відбуватимуться самі собою. Після двох-трьох років, внаслідок відкриття кордонів, почнеться величезне зростання регіональної економіки, яка вже перебудується на здорове і ефективне використання прикордонного розташування. Додаткові надходження до держбюджету можна буде скерувати на обслуговування кредитів. Якщо кредити надаватимуть на преференційних засадах і сплата буде розтягнена на 15-20 років, ризик того, що реформу фінансуватимуть платники податків з Ґданська та Познані (які звикли вважати, що саме вони утримують «непродуктивних східняків»), стане мінімальним. Доходи 1. Використання коштів і ресурсів, які сьогодні задіяні у контрабанді – декілька млрд грн. 2. Великий капітал, досвід, людські ресурси, технології та активність задіяні сьогодні у безрезультатну гру: одні займаються контрабандою, инші їй запобігають. Коли зникне можливість контрабанди, обставини змусять найбільш активних контрабандистів займатися діяльністю, яка щоправда менш рентабельна, зате створює додану вартість. У крайньому разі, замість перевозити цигарки, незаможні українці можуть привозити в Галичину наполовину дешевші волинські чи подільські фрукти та овочі, продавати їх на ринках Львова – міста з необґрунтовано високими цінами. Митники й прикордонники потребуватимуть меншої фінансово-технічної підтримки держави, а водночас вони зможуть ефективніше запобігати серйозним злочинам (відмивання грошей, торгівля людьми, зброєю, антикваріатом, наркотиками). Як одне, так і друге принесе економіці щорічно кілька – кільканадцять мільярдів гривень додаткового доходу (хоча здебільшого це будуть приховані користі). 3. Нинішня ситуація спричиняє величезний деморалізуючий ефект, заохочує людей до дрібної, а згодом – великомасштабної контрабанди. Звідти вже один крок до організованої злочинності. Ліквідація причин такого стану (через подорожчання українських цигарок і спирту) зменшить злочинність, що має також свій фінансовий вимір. 4. Державне мито, що сплачуватимуть особи, котрі часто перетинають кордон, оплата за офіційні послуги легального експресного перетину кордону, додаткові доходи бюджету України від збільшення акцизу, доходи місцевих бюджетів від концесій на продаж цигарок і алкоголю в прикордонній смузі (див. «прикордонний експеримент», 5 частина) – це величезні кошти, які Україна безпосередньо може спрямувати на реалізацію «Стратегії...». 5. Посередні користі для економіки внаслідок: розвитку туризму, транспорту, легальної торгівлі, економічної співпраці, збільшення економічної привабливості прикордоння, инших ефектів, виникнуть у середньотерміновій перспективі й будуть гарантією сплати довготермінових кредитів – основного джерела фінансування «Стратегії...» ЧАСТИНА II ДАЛЕКОГЛЯДНА СТРАТЕГІЯ ДЛЯ СХІДНОЇ СТІНИ 1. Відсутність компетентних кадрів для обслуговування стратегічного українського напрямку Компетентних кадрів не вистачає, а Польща зовсім не переймається цим. Замість експертів з українських питань, які володіють українською та англійською мовами, у дипломатичних установах, відділах зовнішніх зв’язків, редакціях та НУО працюють експерти по... Росії. Ситуація, коли людей, які володіють російською мовою та є обізнаними у російських реаліях, вважають компетентними і в українських питаннях, аж ніяк не вписується в ті декларації про сприяння незалежности та західноєвропейського вибору України, які лунають з польського боку. Поляки, орієнтуючись на співпрацю з перспективною Україною, вивчають з нуля... російську мову, яка до того ж набагато складніша, ніж українська. Саме таким особам доручають завдання працювати з україномовною офіційною інформацією та перекладати українські тексти на інші мови. Не дивно, що внаслідок роботи на стратегічному українському напрямку польської зовнішньої політики некомпетентних осіб, вона виявляється цілковитою поразкою в макро- і мікроекономічних масштабах. Особи, які не вважають за доцільне вивчити українську мову, тим паче не звертатимуть увагу на проблеми реґіонального співробітництва та черги на кордоні. Практика – зокрема, бездіяльність польської дипломатії в Україні у питаннях кордону, досконало підтверджує ці слова. 2. Люблін – центр формування і реалізації східної політики Польщі Природнім центром Східної Польщі є Люблін, зі своїм науковим, культурним і економічним потенціалом, здібними й відкритими людьми, котрі чудово розуміють реалії України та Білорусі (чого не можна сказати про Варшаву). Природним чинником розвитку Любліна є налаштування на співпрацю всього реґіону з Україною й Білоруссю. Власне тут мають бути найважливіші дослідницькі інститути, неурядові організації, Центральний інститут вивчення української мови. Польська східна політика й співпраця з Україною будуть більш успішними, якщо формулюватимуть їх саме в Любліні, замість у відгороджених від реального світу й звичайних людей хмарочосах столичної Варшави. Водночас Люблін повинен виконувати метрополітарні функції щодо воєводств: Люблінського, Підкарпатського, а також: Святокшиського та Підляшського. Ці території мають бути значно багатшими, ніж нині, завдяки динамічному розвитку туризму й прикордонної торгівлі. Люблін не приречений на провінційність, він може стояти в один ряд з такими містами, як Варшава, Краків чи Вроцлав. Проте спершу належить забезпечити Любліну рівні умови конкуренції в боротьбі за місцезнаходження інституцій такого рангу, як наприклад Центр східних досліджень – тим паче, якщо вони фінансуються з державного бюджету. Слід уникати централізму централізмом і ліквідувати інші штучні причини, за яких майже все, що загальнодержавне, має своїм центром у Варшаву. 3. Перспективи для молоді зі Східної Польщі Проблемою для Східної стіни є високе приховане безробіття й невеликі перспективи підвищення суспільного статусу мешканцями регіону. Це знеохочує молодь здобувати вищу освіту. Вони (або їхні батьки) нерідко не вбачають сенсу витрачати на навчання гроші й зусилля, які перевищують їхні матеріальні можливості, коли значно простіше орієнтуватися на стабільний заробіток прикордонника або «човника» чи збагатіти внаслідок кооперації з контрабандистами. Принаймні частині з цих осіб треба показати іншу перспективу. Належить уможливити молодим полякам безкоштовне навчання в декількох престижних українських університетах (Києво-Могилянська академія, Інститут міжнародних відносин, Університет ім. Тараса Шевченка, ВНЗ Львова й Луцька). Підписання й виконання відповідної польсько-української міжурядової угоди, котра уможливить це принаймні для певної кількости осіб з Польщі, не становить жодної проблеми. Завдяки угоді Польща нарешті матиме освічені кадри, які в більш успішний спосіб обслуговуватимуть стратегічний український напрямок у дипломатії, економіці й політиці, а також неурядових організаціях. Унаслідок виконання цієї Стратегії, мешканці Східної стіни отримають чіткий сигнал: на тих, хто в Любліні, Ряшеві, Львові, Києві чи Луцьку навчається з налаштуванням на майбутню співпрацю з Україною (а не з уявним «російськомовним простором, як досі), чекатиме цікава й добре оплачувана праця в дослідницьких центрах, НУО, адміністрації, дипломатичних установах, редакціях, приватних фірмах тощо. З іншого боку, коли в цих організаціях працюватимуть справді компетентні люди, можна буде використати в повному обсязі можливості, які виникають зі «стратегічного партнерства» Польщі й України. Одним словом, рішення польських службовців – випускників «Могилянки», будуть більш раціональними й вдалими, ніж тих, хто з комсомольських часів виніс добре знання російської мови або чия «компетентність» у справах «Сходу» виникає з частих поїздок до Москви в минулому. Ці польські випускники українських престижних університетів забезпечать вдалі рішення, а також викорінення стереотипів на зразок «Україна – постсовєтська держава». Вони трактуватимуть східного сусіда як кожну иншу центральноевропейську країну, не менш «европейську», ніж Чехія і Словаччина. Для таких осіб, черги на кордоні чи неможливість перетинання кордону пішки, не будуть «чимось очевидним» («це ж східний кордон!»), але проблемою, яку потрібно негайно вирішити. Безперечно, все це сприятиме швидшому зростанню економіки прикордоння. Слід підкреслити, що для цього достатньо скерувати на навчання в Україну вже 200 осіб, аби через 5-6 років, уже на впливових посадах, вони надали співпраці Польщі з Україною зовсім нове, конкретне, європейське обличчя – без домінування декларацій і стереотипу «вічно бідної України». 4. Впровадження змін у практиці Безкоштовне навчання поляків в Україні Варшава має провести переговори з Києвом щодо безкоштовного навчання в Україні до ста польських громадян щорічно. Причому після трьох років, коли найгостріші кадрові проблеми будуть подолані, цю кількість доцільно буде зменшити, відповідно до потреб. Слід мати на увазі, що перед першими випускниками справді малюватиметься світле професійне майбутнє, проте упродовж чотирьох-шести років цю нішу цілковито заповнить кількасот високоосвічених спеціалістів – для наступних роботи вже не буде. Треба також обмежити кількість ВНЗ, де поляки зможуть безкоштовно здобувати освіту, лише до кільканадцяти тих, у яких немає сумніву у відсутності великомасштабного хабарництва (передусім – «Могилянка», Інститут міжнародних відносин, ЛНУ ім. Івана Франка). Треба також подбати про те, щоб рівномірно «розмістити» студентів на різні спеціальності (але лише ті, на які дійсно є потенційний попит). Праця для польських випускників українських ВНЗ Проте недостатньо готувати високоосвічені кадри – треба також встановити механізми, щоб саме вони могли працювати на посадах, тісно пов’язаних з Україною. Більшість внутрішніх регуляцій різних установ та недержавних організацій прямо накладають на кандидатів до праці на «українській» посаді обов’язок володіння російською мовою. Це стосується, зокрема, охочих працювати на митницях, у дипломатичних установах, натомість у відділах міжнародних зв’язків держустанов чи підприємств переважно вимагають знати англійську плюс одну з наступних мов: німецьку, французьку, іспанську або російську. Це ж стосується критеріїв прийому студентів чи аспірантів на семестрові навчання в Україні, стажування, конференції та інші привабливі заходи. Визнання російської мови як «міжнародної» й ігнорування української, на перший погляд є лише дрібною проблемою, яка виникає зі своєрідного бюрократичної звички та стереотипів. Насправді ж така практика є дуже небезпечною з точки зору польських інтересів. У нинішніх умовах випускник «Могилянки» не буде прийнятим до праці лише через те, що він не знає російської. Це знеохочуватиме поляків до навчання (також на семестровому обміні) в престижних українських університетах (з українською мовою навчання), натомість студенти віддаватимуть перевагу Москві. Саме з огляду на те доцільно встановити чітку засаду: у випадку посад чи заходів за сфери польсько-української співпраці, польський випускник українського університету ні в якому разі не може програти з особою, яка не знає української. Державний іспит з української мови як иноземної Необхідно якнайшвидше провести польсько-українські консультації з метою запровадження державного іспиту на знання української мови як іноземної. Разом з цим, належить на основі академічної бази Любліна створити інфраструктуру, яка забезпечить усім бажаючим полякам вивчати українську мову як іноземну, вдосконалювати її, підготуватися до державного іспиту й скласти його. Це важливо, оскільки в Польщі вже сьогодні є попит на спеціалістів з польсько-української співпраці, для яких необхідним, або принаймні корисним є знання української мови. Отже, об’єктивний попит на вивчення, вдосконалення та сертифікацію знання української не є забезпеченим. Це спричиняє негативні наслідки для бізнесу й адміністрації. Українська мова в польських школах замість російської З комуністичних часів у Польщі збереглася практика присутності в усіх школах та університетах російської мови як однієї з чотирьох-п’яти основних іноземних мов. Це притому, що економічно-політичне значення Росії, з точки зору Польщі, набагато менше, ніж Швеції, Чехії чи Норвегії, однак мовами цих країн важко опанувати у Польщі. Головним аргументом молоді зі Східної Польщі, чому вони обрали власне російську, є те, що за східним кордоном – «російськомовні» Україна й Білорусь. Це вкрай нераціональна й шкідлива практика з точки зору польської зовнішньої політики. Відтак необхідним видається поступове запровадження в усіх школах і ВНЗ Люблінщини й Підкарпаття занять з української мови так, аби перед кожним учнем і студентом постала можливість її вивчати. Притому поширеність навчання української буде виникати безпосередньо з наявного попиту на нею. 5. Нова стратегія розвитку прикордоння Прикордонна смуга Найбільші шанси на успіх мають місцевості в десятикілометровій прикордонній смузі. Адже деякі категорії товарів у Польщі дешевші, ніж за східним кордоном, хоча загалом переважає протилежна тенденція. У випадку втілення в життя цієї «Стратегії...» нарешті відкриються можливості легального і вільного продажу українцям польських продуктів тваринництва, інших сільськогосподарських продуктів, електроніки тощо. Саме це вирішить проблему безробіття і бідності прикордонної смуги, про що засвідчує аналогічний словацький приклад. З іншого боку, мешканці прикордонної смуги зможуть щотижня і частіше робити покупки в Україні, де дешевша більшість основних продуктів харчування. Вони не будуть чекати в черзі й платити хабарі. Отже, внаслідок ефекту дешевших покупок реальні доходи місцевих мешканців зростуть щонайменше на 20%. Прикордонні повітові центри Прикордонні повітові центри (Ярослав, Томашув) також можуть активізуватися внаслідок здійснення «Стратегії...». Передусім, на тутешні базари приїжджатимуть українські торговці – але це вже не будуть контрабандисти-спекулянти, тільки продавці українського кетчупу, морепродуктів, чаю, кави, овочів, фруктів тощо. Ціни, звісно ж, будуть вищими, ніж безпосередньо в Україні, тому саме до Рави-Руської, а не до Томашова, приїжджатимуть на покупки більшість клієнтів. Але не всі. Спрацює звичайний ринковий механізм, кожен знайде для себе власну нішу. Якщо належним чином обладнати тутешні «українські базари», то вони можуть стати важливим чинником розвитку незаможних і невеликих повітових центрів прикордоння. З иншого боку, саме сюди приїжджатимуть робити більші покупки клієнти з України. Оскільки в селах прикордонної смуги домінуватимуть звичайні крамниці, то в містах треба орієнтуватися на спеціалізовані магазини, гуртівні, торгові центри, склади, термінали. Торгівля відбуватиметься згідно елементарних прав ринку, які спрацювали на словацько-польському прикордонні. Туристичні осередки Не завжди правильним є стереотип «бідного українця й заможного поляка». У Бєщадах усе навпаки – незаможні польські мешканці вичікують приїзду багатих гостей зі Львова, Києва і Одеси. На гірськолижних курортах, передусім Устриках Дольних, вони становлять 90% від загальної кількості туристів. Саме тому місцева влада обурюється на прикордонну службу, яка часто необґрунтовано довго проводить перевірки в пункті пропуску Кросцєнко-Смільниця, допроваджуючи до банкрутства чимало господарів. Львів розташований близько від кордону, тому одноденні дешеві екскурсії до Перемишля, Замостя, Красічина, у Бєщади, а також дводенні у Наленчів, Люблін, Казімєж Дольний та Сандомєж, повинні бути постійним елементом пропозиції кожного львівського турагентства. Це, зрештою, значно збільшило б привабливість Львова як туристичного центру для гостей з Центру, Сходу і Півдня України, а також Білорусі, Молдови і Румунії. Адже вони їхали б до Львова не лише для нього самого, але тому що за додаткову оплату 40-70 грн змогли б побачити привабливі місцевості сусідньої країни. Прикладом такої взаємовигідної кооперації є Закопане, де на кожному розі можна натрапити на рекламу одноденних екскурсій на словацькі курорти, печери чи замки всього за 50 злотих. Перспектива для Перемишля, Замостя та Холма Що стосується колишніх воєводських міст, то тут багато не треба міркувати. Достатньо подивитися на їхні професійно підготовлені стратегії розвитку. Логістичні центри, перевантажні термінали, обслуговування польсько-українського бізнесу, туризм, транскордонна торгівля... Для виконання їхніх стратегій бракує лише одного – відкритого кордону. З усією рештою ці міста досконало справляться, переймаючи у Любліна частину метрополітарних функцій (ВНЗ, НУО, бізнес). Така здорова конкуренція буде корисною для всіх. ЧАСТИНА III НОВА ЯКІСТЬ ПОЛЬСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ Польська дипломатія є співвідповідальною за існування «нової залізної завіси» й деяких економічних проблем України Польська дипломатія володіє формальними й фактичними засобами, за допомогою яких могла зробити внесок у вирішення проблеми «залізної завіси». Проте дипломати не скористалися цим, воліли цілковито ігнорувати проблему. Сьогодні діяльність дипломатів зосереджується на видачі віз, організації культурних програм та несистемній допомозі українським полякам. Це вкрай невідповідальна і неефективна політика. Дипломати повинні насамперед зосередити свою активність на дослідженні системних, глибоких причин основних проблем польсько-української співпраці на реґіональному рівні (бідність українських поляків, невеликий інтерес поляків до перспективної України порівняно з Ірландією та Німеччиною, відсутність в Україні студентів та працівників з Польщі, тоді як на впливових посадах в Києві працюють американці, французи чи німці, фізичний бар’єр у комунікуванні поляків з українцями, що руйнує наукову й ділову співпрацю тощо). На підставі цього дослідження повинен бути створений офіційний рапорт з пропозиціями нововведень, який став би основою польської політики стосовно України. Польські дипломатичні служби вважають нинішні реалії природним явищем. Вони не уявляють ситуації, коли мешканці Східної Польщі масово навчатимуться у львівських та київських університетах і заробляти в Україні більше, ніж у Польщі. Власне така ситуація мала місце над Віслою, коли на тлі загального зубожіння 1990-тих, впливові посади у Варшаві обіймали бельгійці, французи чи німці. Вони не конкурували з поляками, а лише займали ринкову нішу, натомість це явище мало величезний позитивний вплив на польську економіку. Польським дипломатам байдуже, що в Україні ці можливості не використовуються, свідченням чого є толерування ними жорсткої антиімміграційної політики України стосовно громадян РП та законодавчої заборони приймати польських громадян на безкоштовне (а навіть за оплатою нижчою ніж 1500 доларів у рік) навчання в українських державних університетах, попри ліберальну політику Польщі стосовно українців. Популістська політика допомоги українським полякам На думку польських дипломатів, допомога українським полякам – це передусім витратні культурні програми та культурно-освітницькі центри, які дуже дорого обходяться польському платникові податків. Притому вони видають за аксіому твердження, нібито становище українського поляка за визначенням має бути гіршим, ніж громадянина РП. Притому вони «забувають», що саме українські поляки володіють величезним невикористовуваним потенціалом, якого не мають громадяни РП – країни з 20% безробіттям. Отже, львівські поляки можуть здавати кімнати туристам (здебільшого студентам) за 20-30 грн. за добу, засновувати туристичні агенції, налаштовані на обслуговування гостей з Польщі, надавати перекладацькі послуги, видавати довідники про Україну та Польщу для туристів і підприємців (відповідно, з Польщі та України), бути посередниками у ділових контактах поміж польськими та українськими партнерами, організовувати комерційні курси польської мови як іноземної (на це є величезний попит, особливо в Києві), працювати екскурсоводами, обслуговувати польсько-українські конференції, симпозіуми, семінари та инші заходи, яких в Україні не бракує. Нарешті, «Польські центри» мають стати професійними промоційно-культурно-освітньо-дослідницькими та бізнесовими інститутами, що заробляють гроші завдяки використанню особливої моди на Польщу, яку годі знехтувати. Звичайно, щоб українські поляки могли використати ці очевидні переваги, їм треба у цьому допомогти. Це якраз і є завдання польських дипломатичних установ. Проте дипломати, замість підтримувати економічну активність і самостійність українських поляків, навчають їх протилежного – виживання, користування чужою допомогою. Для того, щоб українські поляки могли здобути необхідну кваліфікацію, вони насамперед мають ознайомитися з Польщею, мають вільно туди в’їжджати й перебувати – без візи й очікування у величезних чергах. Необхідний закон «Про правовий статус закордонного поляка», який буде аналогічним закону України про закордонних українців. Бездіяльність консульських служб у кордонних питаннях Може дивувати, що очевидні проблеми на кордоні, хабарництво, приниження польських туристів, студентів, журналістів, діячів культури і науки, підприємців, залишаються поза увагою львівського консульства. На мережній сторінці цієї установи годі знайти яку-небудь звістку про ці ситуації. У грудні 2005 року автор цієї публікації з дотриманням адміністративної процедури передав Консульству попередню версію «Стратегії...» з пропозиціями конкретних візових нововведень. Зокрема, йшлося про застосування словацької моделі видачі віз і системи покарання за митні порушення, що дозволяє ліквідувати дрібну контрабанду й блокування кордону «човниками». Попри те, що Консул офіційно визнав наші пропозиції цінними, Консульство досі не відповіло на надіслане запитання, чи дипломатичні працівники поїхали особисто ознайомитися з позитивним закарпатсько-словацьким прикладом і чи зробили якісь висновки щодо доцільності утримування нинішньої системи, коли успішність словацької моделі є очевидною. ЧАСТИНА IV СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ЛЬВІВЩИНИ, НАЛАШТОВАНА НА ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ 1. Прикордонний торговельний експеримент у Раві-Руській Відведення торгівлі цигарками та алкоголем поза межі містечка У співпраці з Львівською обласною державною адміністрацією можна започаткувати у м. Рава-Руська та в навколишніх селах модельну «зону здорової прикордонної торгівлі». Такий проект потребуватиме фінансових затрат, проте варто це зробити хоча би з огляду на експериментальний характер заходу. Рава-Руська підходить до експерименту якнайліпше, оскільки тут мають відкрити сучасний кордонний перехід, саме містечко розташоване біля кордону, з виходом на великі міста Замостя та Люблін. Суть проекту полягала б у тому, що на підставі окремого розпорядження ЛОДА, у Раві-Руській і околиці забороняли би продавати цигарки та спиртні напої в одному приміщені з іншими виробами. Продаж підакцизних товарів було б дозволено лише у кількох визначених обласною адміністрацією пунктах, на підставі окремої ліцензії, отриманої на основі тендеру. Середні ціни у таких тютюново-горілчаних крамницях дорівнювали б середній польській та загальноукраїнській цінам. Облаштування Рави-Руської За державні кошти слід довести містечко до ладу, відремонтувавши передовсім дороги. Частина коштів на це надходитиме від оплат за ліцензії на продаж горілки та цигарок, решта – з бюджету області, допомоги Норвезького фінансового механізму та інших фондів Європейського економічного простору. Водночас область активно стимулюватиме (за допомогою кредитів, грантів, податкових преференцій та інвестицій) створення у місті супермаркетів, ресторанів, перукарень, стоматологічних клінік та усіх інших комерційних об’єктів, які надаватимуть ті послуги, що традиційно дешевші, ніж у Польщі. Активність обласної влади мала би зосереджуватися на облаштуванні певної території (комерційного кварталу) з усіма комунікаціями і дорогами. Варто зазначити, що ЛОДА інвестуватиме в землю, яка сьогодні нічого не варта, натомість продаватиме інвесторам готові ділянки одного з найперспективніших міст України (таким воно стане після реалізації програми). Це дозволить сплатити кредити, які ЛОДА візьме на проведення інвестицій. Підтримка торгівлі неакцизними товарами Виведення цигарок і горілки з міста змусить власників супермаркетів звернути увагу на всі інші товари, які також дешевші і не менш якісні, ніж у Польщі. Йдеться, зокрема, про кетчуп, чай, каву, консерви, макаронні вироби, морепродукти (більшість виробів на кшталт «сушені кальмари», полякам взагалі невідома), мармелад, мінеральну воду, неалкогольні напої, пиво, вино. Використовуючи сучасні методи маркетингу та аналізу ринку, власники ідентифікуватимуть все, що може бути привабливим для поляка, а після того активно це рекламуватимуть. Суть проекту в тому, щоб мешканці Замостя чи навіть Любліна, щотижня їздили у Раву-Руську на звичайні покупки, причому алкоголь та цигарки зовсім не мають домінувати. Важливо, щоб митники не заважали у цій процедурі, яка є цілком законною і власне «європейською» і забезпечували перетин кордону не довше, ніж за годину. Працевлаштування селян Жовківського, Сокальського та Яворівського районів Полякам відомо, що в українських селах домашнім способом виробляють дуже смачні та корисні продукти харчування (випічка, маринади, соління, а також мед, мармелад, бринзу, масло, мариновані та сушені гриби). Усе це можна вже сьогодні дешево купити на галицьких базарах. В усій Європі такими реґіональними продуктами пишаються і активно їх рекламують, вважаючи візитною карткою реґіону, елементом місцевої специфіки й традиції. В Україні ж наразі не звертають уваги на цю перевагу. Безробітні мешканці прикордоння, замість принизливо переносити цигарки, мають займатися виробництвом таких продуктів (або ж вирощувати сировину, збирати ягоди та гриби, працювати в рава-руських крамницях чи інших об’єктах). До того ж, дуже популярним у Польщі є українське народне мистецтво і ремісництво (кошики, вишиванки, різдвяні та великодні прикраси), чим мають займатися колишні «контрабандисти». Для таких осіб у Раві-Руській має бути створений державним коштом спеціальний базар, з охайними прилавками й сучасним гігієнічним обладнанням. На початку ремісники і селяни повинні бути звільнені від сплати податку, і лише після трьох років ринок став би комерційним. До того часу він уже повинен, разом з цілим містечком, виробити відомий у Польщі й Україні бренд (через кампанію у ЗМІ з висвітлення загальнодержавного експерименту у Раві-Руській). А це, у свою чергу, гарантувало би економічну доцільність малого і середнього підприємництва на цих територіях. Окрім того, вирощені в Україні овочі й фрукти, а також ягоди й гриби набагато дешевші, ніж у Польщі, їх також слід продавати на равському ринку. Частина мешканців прикордонних районів продавала б ці вироби на базарах у Польщі (Томашув, Замостя, Люблін), причому за вищими цінами та в значно менших масштабах. Позитивний результат експерименту дозволить поширити його на все прикордоння Результатом описаного експерименту може бути наступне: поляки приїжджають до прикордонного українського містечка не лише за покупками, але й відвідати стоматолога, перукаря та кравця, ремонтувати одяг та взуття. Натомість для того, щоб придбати все ж трохи дешевшу горілку та цигарки, воні змушені проїхати ще десять кілометрів. Отже, мають змогу підзаробити й мешканці більш віддалених сіл. Проте не всім хочеться їхати, а дехто повертається зі Львова – ті скористаються послугами ліцензійних крамниць поблизу кордону. Варто додати, що на кордоні суворо карали би за виявлення контрабанди. Отже, її розміри зменшаться, натомість надходження від податків, навпаки – зростуть. Позитивний приклад Рави-Руської продемонструє усім, що прикордонні стереотипи – штучно надумані, а заробляти на близькості кордону доцільніше чесно й законно. Цей приклад пошириться на всю ділянку прикордоння. Потрібно лише одне – бажання, бо й гроші на це при бажанні знайдуться. 2. Передумови розвитку туризму на Львівщині Передумови позиціонування Львівщини на туристичному ринку з урахуванням просоціального налаштування «Стратегії...» Туристичний профіль Західної України та Словаччини стосовно гостей з Польщі мають чимало спільного: - переважають одноденні екскурсії чи екскурсії вихідного дня; досить популярним є використання традиційних святкових днів, - переважає цільова мотивація екскурсій; їдуть переважно студенти, малозаможні й радше молоді люди, котрим залежить на низьких цінах, не заважає невисокий комфорт та інші недоліки. Для них своєрідна «дикість» Галичини у порівнянні з західними стандартами є навіть привабливою, це щось незвичне, що дозволяє забути про буденність, - приїжджають неординарні люди, які преферують активний відпочинок, навіть дещо непередбачуваний, - нерідко поляки їздять в Західну Україну та Словаччину з метою «відрефлектувати», провести вечірку, випити дешеві, якісні й характерні лише для Словаччини або України алкогольні вироби та пиво, та привести декілька пляшок до дому, - більшість потенційних туристів готова заплатити за ночівлю 25-35 грн, водночас вони готові винаймати кімнату в приватних помешканнях, - великі перспективи розвитку велосипедного туризму, - вирішальними є час і ціна, тому скорочення часу відпочинку на шість-десять годин втрачених на кордоні (за ситуації, коли це максимум триденна екскурсія), а також додаткові непередбачені витрати 100-200 грн (наприклад, за проїзд кордону поза чергою, за таксі) – неприпустимі. Звісно, словацький туристичний ринок перебуває на значно вищому рівні розвитку, ніж західноукраїнський. Зокрема, там є розвинуті гірськолижні курорти альпійського зразка, досконала інфраструктура, геотермальні джерела й аквапарки тощо. Чимало курортів орієнтуються саме на заможних туристів з усього світу. Але поруч з ними є і забуті села, які нічим не відрізняються від українських. Вони були б зовсім неперспективні, якщо не приїжджали б туристи з Польщі. Вибір сегменту туристичного ринку, на який орієнтуємося Коли Західна Україна заповниться мало- і середньозаможними польськими туристами, то навіть це призведе до збільшення доходів населення туристичних місцевостей щонайменше наполовину. Варто мати на увазі, що заможний турист радше скористається послугами корпорацій, іноземних власників чотиризіркових готелів та ресторанів, тоді як студенти і середньозаможні поляки зніматимуть кімнати у звичайних мешканців Львова чи Карпат та користуватимуться здебільшого послугами малих і середніх родинних українських фірм. Саме з огляду на те Автор переконаний, що на нинішньому етапі Галичині , Закарпатті та меншою мірою Волині, якщо ми налаштовані насамперед на подолання соціальної кризи (а ця «Стратегія...» власне має відповісти на питання: чим займатися «човникам», якщо не «човництвом») доцільно орієнтуватися власне на такий вид туризму та легальну прикордонну торгівлю. Туристи, яких буде щороку понад мільйон, вимагатимуть однак щоразу більшого комфорту та додаткових послуг, вони хотіли б відвідувати аквапарк, зробити покупки в супермаркеті чи спеціалізованому туристичному магазині, користуватися розвинутою туристичною інфраструктурою, мати цілодобове водопостачання тощо. За такої ситуації якраз і прийдуть сюди вітчизняні та иноземні (наприклад, словацькі) інвестори, побудують ті об’єкти, яких в Галичині не вистачає. Одним словом, саме попит створить пропозицію, себто більш розвинуту інфраструктуру. Тому незрозумілими є зауваження чиновників, що відкриття кордону нічого в туризмі не змінить, бо інфраструктура погана. Вимоги щодо якости обслуговування туристів у вибраному нами сегменті Отже, доцільно орієнтуватися передусім на мало- і середньозаможних туристів з Польщі, котрі приїжджатимуть на короткий час. Орієнтуємося на такі туристичні продукти, можливо не найвищого ґатунку, але надійні: дешеві ночівлі та харчування, проведення в Україні коротких (дво- і триденних)вихідних. Означена нами група клієнтів не любить прикрих несподіванок та інформаційного хаосу. Їх відлякують ситуації, коли ніхто не знає куди, за скільки, скільки ще чекати; коли є якісь додаткові непередбачені оплати; коли несподівано дізнаються, що автобус несподівано у цей день не їздить, коли ніхто не знає де довідатися про розклад руху, де купити квитки, дізнатися про ціну та вільні місця. Клієнтам заважає передусім брак туристичного та взагалі інформування, відсутність інформації на залізничних квитках (чому там поруч з українською – російська мова, замість англійської?) та вокзалах (розклад руху поїздів та система функціонування залізниці в Україні значно відрізняються від польських і полякам ніяк не розібратися в них, а ніхто в касі не прояснить). Великі проблеми та роздратування навіть невимогливих польських студентів спричиняє незрозуміле лише україномовне меню в ресторанах, кав’ярнях та барах. Варто знати, що ті невимогливі проукраїнські поляки з розумінням ставляться до тих недоліків Львова, які випливають з бідности міста (брак води, застаріла інфраструктура), але не будуть толерувати недоліків, які спричинені своєрідним «пофіґізмом» мешканців. Треба зауважити, що пропозиція зовсім не дорівнює попитові. У Львові (та інших місцях) бракує дешевих мотелів, готелів та кемпінгів, немає бази даних про вільні місця, відсутнє туристичне інформування. Відтак поляки справді хочуть відвідувати Західну Україну (передусім з огляду на географічну і мовно-культурну близькість та низькі ціни), готові стерпіти брак води та інші недоліки, але не можуть знайти необхідну інформацію, яка дозволила б їм здійснити індивідуальну екскурсію в Україну. Організовані екскурсії є натомість значно дорожчими, їхня ціна дорівнює або перевищує вартість альтернативних центральноєвропейських шляхів (Словаччина, чотири габсбурські столиці тощо), тоді як єдиною, справді сильною перевагою Західної України є невисокі ціни при великій атракційності території. Нерозвинений ринок Львівщини як перешкода у реалізації «Стратегії...» Ціни 20 грн за таксі з центру Львова на вокзал, 35 грн за ночівлю в некомфортних умовах чи 40 грн за обід, є безперечно, занадто високими. Адже за ідентичні послуги в Ужгороді чи Кам’янці-Подільському, але також инколи у Львові (якщо добре розібратися) доводиться платити наполовину дешевше (!) – і чомусь ті заклади залишаються рентабельними. Необґрунтовано високими, порівняно з Волинню та Закарпаттям, є також ціни сільськогосподарської продукції на львівських ринках. Такі величезні різниці поміж сусідніми місцевостями, в яких панують подібні соціально-економічні умови, засвідчують про існування великого невикористаного потенціалу – отже, саме тут, а не в «човництві», лежить шлях до працевлаштування частини безробітних галичан. Якщо незаможні українці, замість займатися контрабандою, привозили б з Волині до Львова вдвічі дешевші овочі і фрукти й продавали їх на місцевих ринках (що є реальною альтернативою контрабанді) то це допровадило б до зниження цін і зростання ефективности господарювання. Те ж можна сказати й про инші види діяльности. Це означатиме реальне збільшення доходів населення на 10-20% та зменшення коштів економічної діяльности. Але не тільки це – зниження цін, збільшення асортименту та якости обслуговування – це передумова реалізації туристичної програми у вибраному сегменті ринку (мало- і середньозаможні туристи з Польщі). Приватне житло як двигун соціального розвитку Доволі багато незаможних львів’ян проживає в самому центрі міста, в привабливих з туристичної точки зору районах. Особливо старші люди (але не лише вони) мають вільні кімнати, які можна здавати туристам. Однак, є певні перешкоди у використанні цих можливостей. Передусім, таку квартиру треба спершу відповідно облаштувати для потреб туристів, а це коштує до декілька тисяч гривень, на що незаможні львів’яни зовсім не можуть собі дозволити. Проте навіть, якщо такі інвестиції буде зроблено, то це зовсім не означає, що туристи сюди приїдуть. Необхідна реклама та інформування про свої послуги потенційним клієнтам, що значно перевищує можливости окремої сім’ї – тим паче, якщо вона незаможна. Активізаційно-соціальна туристична програма З метою подолання цих перешкод у використанні потенціалу нашого сегменту туристичного ринку, необхідно створити спеціальну активізаційну програму, яка підтримуватиме незаможних українців. Передусім потрібно визначити межі території, охопленої активізаційною програмою. Це має бути центр Львова та инших історичних міст Львівщини (Жовква, Дрогобич), гірські місцевості, села поблизу особливо привабливих озер, річок, лісів тощо. Цю загальну територію треба поділити на умовні ділянки та визначити потенційну ємкість ринку дешевих ночівель для кожної з них. Наступним кроком буде публічне оголошення прийому заяв на участь у активізаційній програмі для встановленої кількости незаможних мешканців даної ділянки, помешкання яких виконують основні вимоги програми. Учасники програми отримають гранти та некомерційні кредити на необхідні ремонти і облаштування помешкань. Спеціальні консультанти вирішуватимуть, чи дане помешкання може взяти участь у програмі, які зміни та інвестиції треба зробити, а також наглядатимуть за виконанням зобов’язань, прийнятих учасником. Після здійснення всіх необхідних ремонтів та інших змін, учасник програми зможе пропонувати свої послуги туристам. Але перед цим потрібно ще пройти спеціальну підготовку та акредитацію. Як уже сказано, для туристів, на яких Львівщині доцільно орієнтуватися, найважливішими критеріями якости туристичних послуг є цінова доступність, надійність та повне інформаційне обслуговування. Турист має ще перед виїздом знати, куди він їде, скільки вся поїздка буде коштувати та чого там очікувати. Він погодиться з відсутністю цілодобового водопостачання та іншими недоліками, але про це він має довідатися ще в Польщі, натомість ціна неодмінно має бути низькою. На основі наведених вище вимог потрібно встановити єдині стандарти, які будуть обов’язковими для всіх учасників програми. Так, ціна не може перевищувати 25 грн за ніч. Може бути скромно – але не брудно, як це часто трапляється. Має бути нормальна й чиста постіль, а гості не можуть побоюватися босоніж іти по кімнаті. І хоча більшість львівських господарів – гостинні, охайні, ввічливі, все ж треба пам’ятати, що є і такі особи, котрі використовують необізнаність туристів і вимагають 100 грн за проїзд на таксі десяти кілометрів, або ж 40 грн за ночівлю в жахливих умовах. Саме вони знеохочують поляків до поїздок в Україну. Учасники програми будуть проходити безкоштовні вишколи з обслуговування туристів та savoir-vivre, а також курси іноземних мов (польська, англійська, німецька). Інформаційна туристична система Учасники активізаційної програми, а також инші суб’єкти, після відповідної акредитації будуть внесені до Центральної обласної туристичної бази даних. Цим займеться спеціальне відділення координаційного центру активізаційної туристичної програми у Львові. Мета системи проста – дати потенційним туристам з Польщі, України, Словаччини, Білорусі, Молдови та Румунії можливість попередньо спланувати поїздку до Львова, дізнатися про ціну ночівлі (як уже написано, вона не має перевищувати 25-30 грн за добу), забронювати місце. Крім того, треба значно поліпшити туристичне інформування в місті та області. Передусім, поблизу вокзалів, на площі Ринок, проспекті Свободи та инших місцях треба встановити таблиці з картою міста та інформацією принаймні трьома іноземними мовами (англійська, німецька, польська. Румунська й угорська також не зашкодили б). Треба усвідомити необхідність установлювати в майбутньому таблиці з описом біля основних пам’яток архітектури. Причому їх можна поставити не витрачаючи навіть однієї гривні з бюджету – завдяки рекламі та підтримці Норвезького фінансового механізму та инших фондів Европейського економічного простору. Навести лад у громадському транспорті Переконання, що польський турист (який заробляє у середньому 1500 гривень у місяць – орієнтуємося на таких) може собі дозволити їздити Львовом на таксі – хибне. Добре, що нарешті з’явилося в місті дуже багато маршруток на кшталт «Богданів», а також перші нові тролейбуси – цей процес усіляко треба підтримувати, також з західноевропейських фондів (замість фінансувати обміни та конференції, краще спрямувати західні гроші на інфраструктуру). Треба також скористатися досвідом Кракова, у якому приватна фірма спорудила охайні зупинки в обмін на рекламу. Проте найважливіше – чітка й вичерпна інформація, не лише українською мовою, про маршрут трамваю, тролейбусу та маршрутки. Людина має прийти на зупинку й там докладно прочитати, яким транспортним засобом вона добереться до потрібного їй місця. Щодо оплати за проїзд маршрутками, доцільно створити систему, в якій квитки можна придбати в кіосках і просто здавати їх водіям, натомість власник транспортного підприємства обмінюватиме їх на реальні гроші – це збільшить безпеку й комфорт пасажирів, ліквідує корупцію та тіньову економіку, дозволить ефективніше управляти громадським транспортом. І нарешті – треба створити систему нічних мікроавтобусів, як у всіх цивілізованих містах Центральної Европи. Щодо таксі, таки доцільно перейти на таксометри – клієнт має знати, за що платить. |
|