Олег Гоголь

Ціннісні орієнтації як рушії суспільного розвитку

Сьогодні більшість людських спільнот прагнуть до модернізації, що є, по суті, завданням кожного суспільства. Суспільна модернізація тут розуміється як планомірний рух до сучасних цивілізованих структур і станів, які об’єктивно відповідають певному рівню і якості суспільного розвитку. Підстави такої суспільної модернізації укладені в структурах суспільної свідомости і ціннісних орієнтаціях конкретних індивідів, вивчення яких може здійснюватися із політико-філософських, соціологічних і психологічних позицій.

Вивчення спрямованости змін цих ціннісних орієнтацій і соціально-психологічних реакцій, що випливають з них, форм поведінки людей, дозволяє говорити про базове значення ціннісних змін.

Як відомо, коли в історії відбуваються глобальні катаклізми, руйнуються держави, політичні системи, то це зачіпає сферу ціннісних орієнтацій людей. Процес суттєвих історичних змін породжує кризу цінностей – вищих регуляторів людської діяльности. У загальному і приблизному вигляді історичні зрушення, можна охарактеризувати руйнуванням у суспільній та індивідуальній свідомості традиційних ціннісних норм і бажанням знайти нові.

Серед розмаїття цінностей, що виробило людство за період свого існування, дослідники виділяють найбільш загальні, основні, так зв. базові цінності суспільства.Такі цінності формуються виходячи з цілей і завдань, що стоять перед суспільством у певний історичний період, і відображають фундаментальні суспільні потреби, що змінюють одні одних в історико-політичному часі і просторі.

Отже, можна розрізнити наступні базові цінності (від найнижчої до найвищої).

Орієнтація на Достаток. Для самозбереження, продовження роду і збереження людського виду кожен член суспільства має відповідно їсти, одягатися, мати житло, родину тощо. Це природно, але який рівень задоволення цих потреб вважати нормальним? Адже, можна сказати, що саме прагнення до самозбереження (як і инші цілі життєдіяльности) безмежне, і на час відсутности инших цілей та цінностей, як би добре людина не жила, їй захочеться жити ще краще. Тому орієнтація членів суспільства – чи будуть вони прагнути до подальшого поліпшення умов життя чи обмежуватися необхідним – залежить від того, як сформульована категорія Достатку в суспільстві.

Ця категорія регламентує, в основному, виробничу і споживчу діяльність членів суспільства, їхню можливість мати ті чи инші ресурси, їхні права та обов’язки. При цьому діюча у суспільстві орієнтація на Достаток формує домінуючі джерела існування даного суспільства: агресію (наприклад, народи-завойовники), продукування (народи-виробники), паразитування. Тип, до якого буде відноситися те чи инше суспільство, також визначається категорією Достатку, вона ж буде формувати і систему інтересів індивідів щодо існуючого суспільно-політичного ладу.

Близькою за змістом цінністю є орієнтація на Свободу, що означає змогу діяти відповідно до власного волевиявлення, що не обумовлене зовнішніми чинниками і спрямоване на максимально можливе задоволення насамперед природних потреб.

Орієнтація на Справедливість. Це категорія, що відображає існуючий (чи неіснуючий) стан речей як належний, відповідний сутності і правам людини, чи навпаки, як такий, що суперечить їм, і тому повинен бути усунутий. Справедливість оцінює співвідношення явищ з погляду розподілу благ між людьми, зокрема співвідношення ролі окремих людей (спільнот) у житті суспільства та їхнього соціального стану.

Категорії Справедливости близька за змістом категорія Рівности, що означає рівність можливостей для членів суспільства. Цінності Рівности і Справедливости регламентують, в основному, процеси розподілу матеріальних і духовних благ, тобто стосуються переважно сфери споживання.

Орієнтація на Добро. Це цінність, що регламентує поведінку членів суспільства, їхні взаємини, але не так жорстко і формально, як категорії Справедливости і Рівности, а користаючись для вираження таким інструментом, як суспільна думка і соціальні санкції, визначаючи свої принципи в дихотомії “доброго” і “поганого”. Цій категорії тотожне поняття Благо. У філософії воно є найбільш загальним поняттям для позначення позитивної цінности, предмета чи явища, що задовольняють певну людську потребу, і відповідають інтересам, цілям і прагненням людей. Розрізняють природні Блага – результат природних процесів (наприклад, родючість ґрунту) і суспільні Блага – продукти соціальної діяльности. У залежності від того, які потреби задовольняються, розрізняють Блага матеріальні і духовні.

Орієнтація на Красу. Це категорія ще більш високого порядку. Вона регламентує не стільки поведінку членів суспільства і їхні взаємини, скільки їхнє ставлення до життя і навколишнього світу, роблячи це за допомогою понять про прекрасне і потворне. Категорія Краси, на відміну від категорії Добра, що регламентує тільки поведінку людини, залишає їй великі можливості для самовираження, зберігаючи в той же час її орієнтацію на цілі і завдання, що є значимими для суспільства. Категорія Краси відображає емоційну сторону суспільної свідомости. Ще один важливий аспект розглянутої цінности полягає в тому, що ця категорія дає своєрідну “уніформу” членам суспільства (стиль архітектури, одягу, створення зразків прекрасного), поєднує їх і протиставляє оточуючому середовищу. Це робить членів одного суспільства зовні схожими і відрізняє їх від членів инших суспільств. Різновидом даної цінности (чи принаймні наближеною до неї) є так зв. категорія Долі. Доля – поняття, що виражає релігійно-ідеалістичне уявлення про надприродну силу, Боже провидіння, що визначає всі події в житті людей. Уявлення про Долю, як про визначене Богом, властиве всім сучасним релігіям, однак у деяких із них ці ідеї поєднуються зі свободою вибору людини (наприклад, у християнстві).

Найвищою у цій послідовності є орієнтація на Істину. Це вища суспільна та індивідуальна цінність. Вона настільки абстрактна, що не має безпосереднього відношення до поведінки і діяльности, а регламентує в основному пізнавальну сферу, здатність людини до мислення і інтуїтивного розуміння, а також підтримує і закріплює инші цінності за допомогою Віри і Знання.

Усі ці базові цінності присутні в кожному суспільстві і тісно взаємопов’язані. Однак, цей взаємозв’язок ієрархічний, підрядний, при ньому одні цінності впливають на инші. Періодично відбувається зміна однієї базової цінности на иншу, цей процес відбувається, як правило, в згаданій послідовності, від найвищої до найнижчої. Скажімо, якщо брати европейську цивілізацію, то у Середні віки головною суспільною цінністю був Бог (Істина). Ця цінність визначала зміст релігійного історичного часу, а також теократичний характер політичної влади, особливості духовної і матеріальної сфери суспільного життя. Подібні релігійні часи, до речі, спостерігалися і у Стародавній Індії, у період поширення буддизму, і у грецькій культурі VII-VI ст. до н.е. У XII, і особливо в ХIII-ХІV ст., у західному світі цінності змінювались, що знаменувало собою зміну історичних часів, коли головний принцип – Істина, Віра – починає витіснятись иншими. Починаючи з XIV ст., головну роль в Европейській культурі відіграє Краса, що знаменує собою настання нової епохи, епохи Відродження. Часи, коли за головну цінність вважали справедливий розподіл благ і рівність, пам’ятає ще наше покоління. Адже саме в нашому суспільстві ці категорії затримались найдовше через спробу їх конкретно-практичної реалізації в окремо взятому середовищі, у той час як “цивілізовані” суспільства вже давно орієнтуються на права людини та економічний добробут.

Можна прослідкувати ще одну цікаву закономірність. Базові цінності і їх почергове домінування відповідають основним суспільним станам і почерговому домінуванню відповідних еліт у суспільстві. Так, категорія Істини відповідає більше так зв. духовній аристократії (провідну роль відіграє духівництво) й релігійним епохам на загал; категорія Краси більш відповідає світській аристократії (влада монарха) і героїчним епохам загалом; категорія Справедливости більш відповідає “третьому стану” (становлення парламентаризму і демократії) і буржуазним епохам в цілому; категорія Достатку більш відповідає люмпенізованим, маргінальним шарам і пролетарським епохам (за історичною логікою цій епосі має відповідати якась деспотія, можливо тут слід згадати історичні приклади гітлеризму, сталінізму, або ж сучасну полеміку про виродження демократії).

Загалом, згадані базові цінності є вищими регуляторами людської діяльности. Стосовно людини цінності служать об’єктами її інтересів, а для її свідомости виконують роль повсякденних орієнтирів у предметній і соціальній дійсності, позначень різних відношень людини до навколишніх предметів і суспільних явищ, зокрема і політичних.

Цілком можна припустити, що зміна історичних епох і часів, великих культур і суспільних формацій обумовлена зміною цих базових людських цінностей – Істини (Віри, Знання), Краси (Долі), Добра (Блага), Справедливости (Рівности), Достатку (Волі). Зміна цінностей (хоча всі вони присутні одночасно в кожному суспільстві на кожному етапі його функціонування і розвитку) відбивається на всіх сферах суспільного життя – духовній, економічній, політичній. У політиці це виражається у переважанні певних політичних форм управління суспільством, складі політичної еліти та відповідних змінах в політичній культурі суспільства.

Вивчення ціннісних орієнтацій членів суспільства, виявлення домінуючих у суспільстві базових цінностей, знання об’єктивних закономірностей суспільного розвитку дозволяють здійснювати адекватне політичне управління суспільством у конкретних історичних умовах і у конкретній соціальній спільноті.

Епохальна зміна домінуючих цінностей спричиняє зміну укладів політичного і громадського життя, форм правління, пануючих станів (еліт), типів культури, релігійно-етичних систем. Правлячі стани (еліти) формуються з людей, чиї індивідуально-психологічні особливості і соціальний характер, внутрішній (“душевний”) склад найбільше відповідають основним вимогам історичного часу, визначеному періоду суспільного розвитку, домінуванню базової цінности.

Сучасну епоху можна охарактеризувати домінуванням чоловічого, екстравертованого начала, перевагою раціоналізму західної півкулі, “почуттєвої культури” західної цивілізації і поширенням демократичних форм правління.

Вивчення ціннісних орієнтації дає уявлення про групування суб’єктів суспільства за основними цінностями: ті, що орієнтуються на політичну діяльність, на духовні цінності, на цінності виробництва. Таке групування ціннісних орієнтацій дозволяє говорити про перевагу в суспільстві тієї чи иншої основної (базової) цінности.

Знаючи переважаючі у суспільстві цінності й об’єктивні закономірності певного етапу розвитку, можна здійснювати політичне управління у найбільш сприятливий на даному етапі спосіб. При цьому необхідно враховувати не тільки основні цінності, але й їхні численні різновиди (акценти) у межах провідної суспільної цінности.