Олег Коляса

Свобода в слові

Свободу неможливо ні з чого вивести, в ній можливо лише первинно перебувати.
Н. Бердяєв

Важко знайти людину, яку хоча б раз в житті не турбувало питання свободи, свідомо чи несвідомо. Прагнення свободи закладене у неї десь в глибинах душі самим Творцем, на рівні інстинкту. На жаль, істинна суть цієї свободи, виходячи часто настільки змінюється (проходячи через всі наші архетипи і стереотипи), що радше є схожою по суті до рабства, аніж до свободи. Однак, мета нашої роботи не лише в тому, щоб дослідити істину суть поняття свободи, а й в тому, щоб вказати на спосіб, в який можливо відкрити у собі те істинне, початкове поняття свободи. Вважаємо тут доречними є слова Карла Маркса: «Філософи багато пояснюють світ, однак завдання полягає в тому, щоб змінити його».

Зараз можна багато почути про проблему з свободою слова в нашому суспільстві, почути і навіть переконатись на власному досвіді, що така існує. Завжди було важко це сприйняти без якогось внутрішнього переживання, однак ще важче усвідомити, що ти сам безпосередньо причетний до ситуації, що склалась. Питання полягає лише в тому – як? Питання важливе, адже вибір методу залежить багато в чому від твого розуміння світу, від розуміння суті поняття свобода. Саме в цьому закладена основа того, що називається свободою. Бо, як на нашу думку, основою будь-якої з свобод, своєрідною точкою розгортання є свобода вибору. Людство протягом всього існування робило вибір й згідно з ним визначався шлях розвитку.

У даній статті ми не будемо критично описувати факти, що свідчать про стан свободи слова в нашому суспільстві, чи намагатись, на основі порівняння з успішними закордонними моделями розвитку, підшукати щось ефективне і для нас. Ми застосуємо дещо инший метод, в основі якого лежить саме християнство, метод, який перш за все вказує на причину, а не лише на наслідки, і, що найголовніше, він містить, як на наш погляд, в собі спосіб подолання тих же причин, а отже і наслідків. Цей метод можна охарактеризувати словами Христа: «Я є Шлях», а отже, на наш погляд, і метод.

На нашу думку, вирішення більшості проблем, криз на рівні суспільства варто починати з тих, що є його основною складовою – людей, саме вони є творцями того стану речей, в якому вони живуть. Саме вони, звичайні громадяни, є причиною, наприклад, «поганої влади». Тому, як на наш погляд, ні повстання, ні революція не змінять стану речей, можуть змінитися форми, однак суть залишиться незмінною, адже не буде головного, не буде усунуто причину тієї ж «поганої влади». Підтвердження сказаному можна знайти, наприклад, в Євангелії:

«13 Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога.
2 Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе.
3 Бо володарі – пострах не на добрі діла, а на злі.» [1, с.1401]

Багатьох з нас турбує стан свободи слова в Україні, стан, коли правду казати все більше і більше невигідно, ба, навіть небезпечно. У переважній більшості першою реакцією є внутрішнє незадоволення, ми, якщо не маємо сміливості говорити, то думаємо про те, що потрібно вимагати справедливости. Проте мало хто з нас намагається шукати причину такого стану речей у власному ж ставленні до суспільства, людей, що тебе оточують, сім’ї й, нарешті, до Бога. Ми вперто спрямовуємо свої пошуки на винайдення нових і нових форм захисту свобод, звинувачуємо недосконале законодавство, людей, які нас оточують, закриваючи очі на самих себе. Кажуть, що прагне свободи лише раб, той, хто є вільним по суті, є вільним за будь-яких умов і за будь-яких обставин: «Воістину те, що ви називаєте свободою, — найбільш міцний з цих ланцюгів, хоча ланки її блищать на сонці, засліплюючи вас.

Що, як не частинки самих себе, хотілось би вам скинути, щоб набути свободи?

...Якщо це – деспот, якого ви хотіли би скинути з престолу, погляньте, перш за все, чи зруйнований престол, споруджений у вашій душі.

Адже ж як може тиран владарювати над вільними і гордими, якщо нема в їх свободі тиранії і немає в їх гордості сорому?

Якщо це турбота, від якої ви б хотіли позбутися, то ця турбота швидше за все була вибрана вами, чим нав’язана вам.

Якщо це страх, якого ви б хотіли позбутися, то джерело цього страху – у вашому серці, а не в руках залякуючого». [2, с.262-263]

Справедливо кажуть – словом осудишся, словом – виправдаєшся. Незважаючи на це, ми часто не надаємо великого значення тому, що говоримо. Хоча споконвіків відомо, що слово має надзвичайно велику вагу і вплив. Недбало ставлячись до цього факту, ми закладаємо причину, яка в результаті обертається для нас, наприклад, цензурою на телебаченні, у пресі, маніпулюванням інформацією з боку владних структур, одним словом, всім тим, що на практиці прийнято називати проблемою з свободою слова в суспільстві. А починається все, як на наш погляд, з самих нас, з наших стосунків на мікрорівні. Для прикладу: у нас чомусь є поширеним в достатньо великих масштабах явище непунктуальности, у такий спосіб, як на наш погляд, відбувається нехтування словом, яке ти давав, погоджуючись на зустріч, свободою иншої людини, у якої ти відверто крадеш час, змушуючи її чекати. Ще один приклад. Ми звикли чути і думати, що в суперечці народжується істина. Ця ілюзія настільки міцно і глибоко вкоренилася в нашій свідомості, що її мало хто піддає сумніву. Свобода ж і істина – нерозривні поняття, де істина – там свобода, де свобода – там і істина. Відомо, де істина, там немає боротьби. Вступаючи в суперечку, ти розпочинаєш боротьбу з думкою свого опонента, тим самим посягаючи на його особистісну свободу й водночас вказуючи на те, що ти не на стороні істини. З приводу цього Карл Юнг писав: «...ми чітко бачимо, як невпевненість в собі змушує фанатика перебільшувати істини, в які він сам не надто вірить, і навертати в свою віру инших, щоб прихильники доводили йому цінність і правоту його власних поглядів. Він не настільки задоволений багатством своїх пізнань, щоб тримати їх в собі; в глибині душі він відчуває, що відірваний від них, а потаємний страх залишитись наодинці змушує виставляти свої думки і тлумачення на показ при будь-якому зручному випадку, через те, що гнітючі сумніви відступають лише в той момент, коли йому вдається переконати в своїй правоті кого-небудь іншого». [3, с.140].

Врешті решт, багато хто стикався на практиці з тим фактом, що словом можна знищити людину або ж її воскресити. Прикладом глобального масштабу є Христос, що воскрешав саме словом. Однак, як часто ми не даємо собі звіту, який вплив справляє випущене нами слово відносно инших людей. Можна наводити ще багато прикладів того, що не так, причин багато, наслідок один – існуючий стан речей з свободою слова в нашому суспільстві. Метою нашої статті є спроба вказати на метод, що дасть можливість виходу з ситуації, що склалася. Метод, який за своєю суттю є універсальним для всіх часів і народів і, що найголовніше, вимагає застосування винятково на індивідуальному рівні. Цей метод був нами охарактеризований попередньо, суть його можна передати, перефразувавши слова Христа «Я є Шлях» – «Я є Метод». Саме він, як на наш погляд, є оптимальним в формуванні будь-якого суспільства, реформуванні не по формі, а по суті. Однак, думаємо, на цьому не варто ставити крапку в нашій роботі, адже наш метод, як і кожен з методів, вимагає опису механізму свого застосування, перш за все в умовах реального життя, на рівні кожного індивіда. Благо історія залишила нам безліч таких прикладів, однак серед них всіх ми вирішили обрати найбільш оптимальний стосовно теми нашої статті й ситуації в українському суспільстві. Отже таким прикладом є життя відомого англійського юриста, політика Томаса Мора.

Для більшості з нас це ім’я асоціюється із знаменитою «Утопією», яку Томас Мор написав у 1516 році на противагу створеному в ту ж епоху «Володарю» Макіавеллі. Через призму цього твору, і, що найгірше, його трактування в руслі колишньої совєтської ідеології, ми переважно й сприймали особу Томаса Мора. Мало хто знайомий з його біографією, його життям, що дало б, наприклад, можливість дещо інакше, в реальнішому світлі поглянути на ідею його «Утопії».

Отже Томас Мор жив на початку нового часу, народився в 1478 році й був страчений в 1535-му. Здобув як на той час непогану освіту, й став юристом. Вже у 24 роки почав викладати право й набув визнання серед лондонських торговців, вів справи найбільших морських компаній. У 1504 році його призначають віце-міністром, хранителем скарбів, спікером Палати общин. Він – канцлер герцогства Ланкастерського і розпоряджається левовою часткою багатства британської корони. У 1528 році він на вершині свого успіху, у нього троє заміжніх дочок, син Джон і прийомна донька Маргарита. 1529 рік стає вершиною його кар’єри, він отримує одну з головних посад в Британському королівстві – лорда-канцлера Генріха VIII. Фактично, він друга людина після короля. Жоден гуманіст не зробив настільки блискучої політичної кар’єри. При цьому він, як свідчать біографи, в житті був особою багатогранною – займався вивченням Біблії, філософії і богослов’я, захоплювався музикою, живописом [4, с. 40-64]. Ми не будемо детально зупинятись на всій біографії цього без сумніву непересічного політика, для нас є важливим, в контексті даної теми, лише один приклад з його біографії.

Отже в певний період свого життя король Генріх VIII вирішує розлучитись з своєю дружиною і одружитись на иншій. Як свідчить історія, формальних причин не було – були діти, було все решта, насправді мала місце не вельми хороша натура короля, його принципи. У той час католицька церква досить суворо ставилась до розлучень, абортів, за дозволом потрібно було звертатись до Папи Римського. А він, як свідчать історичні джерела, відмовив королю в цьому проханні, не бажаючи потакати забаганкам монарха. Томас Мор був католиком й на запитання короля щодо способу вирішення подібної проблеми, відповів, що у Священному писанні король і справді не знайде для здійснення свого наміру підстав. Однак Генріх VIII не погоджується ні з Папою Римським, ні з Томасом Мором, він скликає парламент, який проголошує короля главою церкви, тим самим даючи йому право на вседозволеність. Саме тому 16 травня 1532 року Томас Мор повертає королю печатки і починає жити у злиднях, адже у нього не було жодних заощаджень, він все роздавав біднякам. Він відмовився бути присутнім на коронації наступної жінки Генріха VIII королеви Анни Болени. І нова королева зненавиділа його. Ключовим моментом став 1534 рік, рік, коли всі громадяни Британії були зобов’язані своєю присягою дати згоду на діяння короля і королеви. Томас Мор був єдиною людиною у всій Англії, яка відмовилась присягнути. У всі віки вважалось – якщо всі «за», то хто ти такий, один, щоб іти впоперек, протистояти. Багато хто з нас стикався з тим, як діє цей принцип на практиці. Як то кажуть з життя – коли група студентів вирішує втекти з пари, той, хто вирішить залишитись, ризикує відчути на собі дію зазначеного принципу. Наведений приклад, на наш погляд, ілюструє те, що мало хто у повсякденному житті зважає на факт свободи вибору, на той факт, що особистість є цілісністю, вона дорівнює державі, суспільству, матеріальному всесвіту, й охоронцем істини може бути лише особистість, а більшість може цілком помилятись. Синедріон засудив Христа але істина була не з більшістю. Були особистості, які розуміли – Бог у мені, я – в Богові і зі мною істина – й дерзали. Для нас тут важливий спосіб, в який це вони робили. Адже часто подібними речами спекулюють у нашому житті, використовуючи подібні принципи з метою задоволення в більшості своїх звичайних егоїстичних прагнень, самоутвердження, слави, уваги і т. д. Хоча Томаса Мора заточили в лондонську тюрму Тауер, він мовчав, не давав пояснення своєї поведінки, не хотів дати нагоди для винесення смертного вироку, він не прагне слави, слави навіть ціною життя. Своїм мовчання він не дає зброї ворогам проти себе. Звинувачення, підлабузництво, тиск рідних не приносять успіху, він мовчав й виносив своє рішення перед Богом і своєю совістю. Лише після винесення остаточного вироку він в останній раз, як юрист, ясно і вичерпно довів незаконність акту про верховенство короля над церквою. На заперечення, що всі єпископи, всі університети і всі правознавці держави підписали цей акт, він відповів, що голос його совісті є для нього важливішим, ніж всі їх голоси: «Джерело людської свободи не може бути в суспільстві, джерело людської свободи – в дусі» [5, с. 99].

На наш погляд, приклад біографії Томаса Мора є яскравою ілюстрацією того, що означає свобода в слові, свобода від будь-яких авторитетів, ідей, ідеологій. Свобода, перш за все, внутрішня, продиктована не бажанням протесту, почуттям справедливости, самоутвердження, а виключно любов’ю. Як часто ми словами любові виправдовуємо звичайний конформізм – я ж їх люблю, от я їм і поступлюсь. Однак при цьому зраджуємо істину. Християнська ж любов – це готовність віддати життя, а не прагнення зберегти життя будь-якою ціною, обґрунтовуючи, що це робиться для блага инших людей. Хтось з мудреців сказав, — не шукай справедливости у світі цьому, а будь сам справедливим. Проблема наша в тому, що ми в більшості випадків спрямовані лише назовні. Ми намагаємося змінити світ, оточуючих і аж ніяк не себе. Авторитетами, керуючись якими ми зраджуємо істині, є, перш за все, наші стереотипи, архетипи, наш егоцентризм. Долаючи це, ми з часом маємо можливість набути свободу в слові, прикладом якої був Томас Мор, який зумів залишитись вірним істині. Вважаємо, якщо кожен з нас, беручи за основу саме такий метод побудови відносин з оточуючим нас світом, зможе спричинитись до змін на глобальному рівні. На наш погляд, це лише єдиний можливий метод зміни ситуації на ліпше не за формою, а по суті.

На завершення нашої роботи ми вирішили скористатись цитатою російського філософа В. Соловйова: «Таке завдання і життєвий зміст Християнства. Його здійсненням перемагається світове зло в трьох своїх видах. Вільною і свідомою діяльністю відродженого у Христі людства смертоносне дерево старої природи, якої корінь є гріх, ріст – хвороба і плід – смерть, повинно бути перетворено в безсмертне дерево нового життя, яке корениться в любові і братерстві, росте хрестом великої боротьби і приносить плід всезагального воскресіння.» [6, ст.89]

1. Біблія, Новий Заповіт. Під ред. І. Огієнка.- К. 1988.– С. 1401.

2. Джебран Дж.Х. Странник. Между Бездной и Небесами.– Сборник. Перев. с англ. и арабск.– М., 2003.– С. 262-263.

3. Кэплен, Марианна. На полпути к вершине. Пер. с англ. К. Семенов. – К., 2002. – С. 140.

4. Андрій Йосафат Григорій Трух Життя святих: у 4-х т. – Торонто., 1958.– Т.3.– С. 40-64.

5. Бердяев Н. О рабстве и свободе человека. – М.,1993.– С. 99.

6. Соловьев В. Духовные основы жизни (1882-1884). – К., 2003. – С. 89.