РЕДАКЦІЯ ЧИСЛА

Проект здійснено за підтримки
Програми “Партнерство за прозоре суспільство”, Київ

Зустрічаючись з иноземцями (не тільки з-за океану), часто чув асоціації, які виникають у них з Україною. Це – Чорнобиль, Гонгадзе, Шевченко (не Тарас), корупція, Клички. Низка виглядає зовсім сюрреалістичною, але, на мою думку, достатньо правдоподібною. На жаль, тільки дві асоціації з цього списку є позитивними – це Клички і Андрій Шевченко. Про Чорнобиль та Георгія говорити не будемо, бо чимало вже сказано. Зупинимося на корупції. Читачі можуть скептично усміхнутися, мовляв, а що нового можна сказати про корупцію в Україні? Вона є, і нема на то ради. Взагалі то, вони праві.

Про те, що корупція в Україні існує, знає цілий світ. В останні роки Україна неухильно посідає чільні місця як одна з найкорумпованіших країн світу (дай, Боже, нам таких показників в економіці та розвитку демократії) і, зважаючи на теперішній стан справ, не залишить їх найближчим часом. Про існування корупції заговорили навіть найвищі державні достойники і понавидавали Указів, Законів, постанов, рішень, ухвал та чимало инших документів, в яких рішуче і жорстко засудили це ганебне явище і задекларували рішучу боротьбу з ним. Як наслідок, з регіонів почали надходити сигнали про перші успіхи: звільнено з роботи та оголошено догани десяткам сержантів міліції, позбавлено теплих насиджених місць сотні державних службовців районних і міських адміністрацій, податкових інспекторів, пожежників, начальників ЖЕУ, инших корупціонерів, які своїми діями псували імідж нашої держави перед світовим товариством.

Наступний рейтинг, проте, залишив Україну на тій же позиції. Тому у боротьбі з корупцією почали використовувати важку артилерію (благо, американські друзі допомогли). Павло Лазаренко виявився тією рятівною соломинкою, за яку вхопилася влада і навішала на неї «всіх собак». З’явилися статті про астрономічні суми, викрадені Лазаренком, про корупційні діяння з його боку, про пенсії, забрані ним у мільйонів пенсіонерів, про хабарі астрономічних розмірів, отримані від партнерів по бізнесу. Проти його колишніх партнерів неодноразово відкривали і закривали кримінальні справи. Шуму було багато, зрештою, він і зараз триває. Але чомусь нам не повірили і ми знову – перші серед корупціонерів.

Чому? Невже Лазаренко не хабарник, не зловживав становищем, перебуваючи на різних високих державних посадах, чи не спонукав до хабарництва? Безумовно, так. Одне тільки запитання: невже про це ніхто не знав? Невже про це не знала прокуратура, УМВС, СБУ, ДПА і инші державні органи, покликані вести непримиренну і постійну боротьбу з корупцією? На це запитання може бути дві відповіді: знали – та не знали. Якщо перше, то чому не вжили ніяких заходів? Якщо друге, то навіщо потрібні органи, які у себе під боком не можуть знайти і нейтралізувати злочинця?

Тут ми підходимо до найголовнішого висновку: звичайно, знали. І мали всі можливості, ресурси, можливо, й бажання, але були безсилі. Не могли, тому що корупція стала системним елементом управління державою і суспільством, системно утворюючим фактором; її неґативний вплив на політику, економіку, соціальну сферу набув визначального та незворотного характеру. Оскільки правоохоронні і фіскальні органи є частиною цієї влади, то вони змушені грати за встановленими правилами, а не виконувати безпосередні обов’язки.

Чи існували спроби протидії чи боротьби з корупцією? Безумовно, вони були і будуть. Чинне законодавство не є досконалим, але достатнім, щоби доволі ефективно боротися з корупцією і запобігати їй. Крім законодавчих актів опубліковано сотні листів, роз’яснень, формулярів та инших документів, які пояснюють, де і яким чином боротися з цим злом. Були спроби залучення громадськости до цієї боротьби. На цьому зупинюся докладніше.

У грудні 2001 року створено громадську організацію «Антикорупційний форум». Наведу цитати з виступу на форумі Голови (на той час) ДПА України М. Азарова:

«Якщо йдеться про нас, країну, яка проголосила європейський вибір, особливої актуальності набуває досягнення відповідальності між задекларованими цілями і повсякденною дійсністю. Принципово важливим є розуміння того, що масова корупція унеможливлює побудову громадянського суспільства. А у «негромадянському суспільстві» гальмуються ринкові реформи, економічна політика за визначенням не зможе набути соціальної спрямованості. <...> Якщо практика корупційних дій стає нормою, то корупційні зв’язки і діяння набувають загрозливих для суспільства масштабів і характеру. Якщо практика корупції стає суцільною, то з нею просто нікому боротися».

Пророчі і правильні слова, проте вони залишилися тільки словами. Тому «Антикорупційний форум», як, зрештою, і багато инших, організованих владою заходів, закінчився деклараціями, закликами і резолюціями, що успішно не виконувалися.

Щодо ситуації, яка склалася в Україні, можна з певністю стверджувати, що корупція є небезпечною саме як сфера зловживань, яка вражає усі структури державної влади і поширюється на все суспільство.

Важливим є чітке усвідомлення сутности корупції, від чого значною мірою залежить формування стратегії і тактики антикорупційної діяльности. Існує чимало визначень терміну «корупція», починаючи від зведення її до такого злочину, як отримання хабаря, і закінчуючи загальними формулюваннями, які не містять конкретних ознак злочину. Тому чітке роз’яснення поняття корупції дасть змогу визначити коло корупційних діянь, і головне, наповнити конкретним юридичним змістом. Чинне законодавство не подає чіткого та однозначного поняття корупції, більше того, деякі трактування у різних публікаціях нечіткі, неконкретні та неоднозначні, що створює додаткові проблеми і без того нечастим судовим засіданням щодо корупції.

Чи вирізняється корупція в Україні певними особливостями? Корупція не є українським винаходом, вона присутня майже у всіх країнах світу. Але якщо в Україні вона супроводжує людину від пологового будинку, тобто від народження, до цвинтаря, це означає тільки одне – глибоку системну духовну кризу суспільства. І тим більше обурення повинна викликати система, що ставить кожну людину у такі принизливі умови.

Можна, звісно, послатися на об’єктивні труднощі: помилки державного будівництва, управлінські проблеми, незавершеність формування нової політичної системи, нерозвинуті інститути громадянського суспільства, спадщина командно-адміністративної економіки і тоталітарного суспільного ладу. Однак, якими б національними особливостями не визначалась природа корупції як суспільного явища, боротьба з ним і методи його усунення в основному збігаються у більшості країн світу. Вони передбачають:

- підконтрольність державних чиновників і державних інститутів громадськості і парламенту;

- відкритість і прозорість прийняття рішень усіх рівнів державної влади і місцевого самоврядування;

- свободу слова;

- свободу засобів масової інформації (ЗМІ) та їхньої реальної незалежности;

- можливість громадського контролю за прийняттям найважливіших економічних і політичних рішень;

- незалежність судової влади;

- збалансованість гілок влади.

Тепер накладемо цей перелік, на нашу українську дійсність і зауважимо, що жоден із перерахованих пунктів не виконується повноцінно, а стан зі свободою ЗМІ, незалежністю судової влади, підконтрольністю чиновників продовжує погіршуватись.

Особливістю України є існування вже сформованих і структурованих фінансово-політичних кланів, що зосередили у своїх руках величезні владні, фінансові та інформаційні ресурси. Про боротьбу державних органів з такими кланами говорити важко, бо, фактично, саме останні і є реальною владою.

Чи можна подолати корупцію? Цілковито мабуть неможливо, але зменшити її вплив на суспільство є справою цілком реальною. Явище корупції – це соціальна, політична та економічна проблема суспільства і держави, а не лише правоохоронних органів, об’єднань громадян тощо. Проблема протидії корупції – це, насамперед, проблема політичного керівництва держави, яке визначає політику в усіх сферах суспільного життя. І якщо в наших керманичів є така політична воля та відчуття нагальної потреби щось змінити, то можна сподіватися на позитивні зрушення. На жаль, досвід останніх років засвідчив, що далі політичних гасел, гучних заяв і показових заходів справа не йде.

Реальне зрушення у протидії корупції може настати зі зміною політичної влади. Саме поняття зміни вже несе позитивний елемент. Пригадаймо прихід до влади нового грузинського керівництва – основним гаслом була боротьба з корупцією. Звісно, переносити грузинський досвід на українські реалії немає потреби і сенсу. Окрім того, шлях від проголошення гасел до їх реалізації складний і тернистий. Та все ж, перейняти позитивний досвід і вміло його використати завжди корисно.

Значний внесок у боротьбу з корупцією та її профілактику повинна вносити громадськість. Активна громадська протидія корупціонерам, підтримка роботи правоохоронних органів, громадський контроль за ними, максимальне забезпечення гласности і відкритости – ось основні шляхи до зменшення цього ганебного явища. Не останню роль повинні відігравати і громадські організації, а особливо, їх об’єднання.

Останні два роки в Україні діє антикорупційна програма «Громадськість проти корупції в Україні/Партнерство за прозоре суспільство», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку в Україні, Бєларусі та Молдові. Особливістю Програми є участь у ній не окремих недержавних організацій, а їх коаліції. Спектр організацій найрізноманітніший – від культурологічних до правозахисних. Програма діє в 10-ти регіонах України і участь у ній беруть понад 150 громадських організацій. За час діяльности програми у громадських приймальнях, на гарячих лініях, у судових засіданнях, семінарах, круглих столах, тренінгах та инших заходах, організованих Програмою, отримали допомогу десятки тисяч громадян, виграні сотні судових справ, а головне – громадяни починають вірити, що можуть себе захищати, відстоювати власні права, впливати на прийняття рішень.

Сподіваюсь, що з приходом до влади в Україні нової політичної еліти прийдуть зміни і боротьба з корупцією перейде з площини риторики в площину реальних та дієвих справ. Час уже не терпить.